Про те, що коростенському фарфоровому заводу потрібно власний будинок культури заговорили ще у п'ятдесятих. У 1956 році було вирішено збудувати клуб із залом на 350 місць. Підрядником був обраний "Будторфмаш". Того ж року розпочато роботи з підготовки до будівництва. Передбачалося спільне використання будинку культури фарфоровим заводом ім. Дзержинського та "Торфмашем" (Зараз - "Хіммаш"). Проекти довго переглядали, вносили зміни. Одним із найважливіших питань була місткість зали.

Перед написанням матеріалу вирішила запитати у близьких найпершу асоціацію з Зоною відчуження. Друг написав повідомлення : «Аварія на ЧАЕС, смерть». Семирічна сестра відразу сказала : «Сталкер, мутант, радіація». Тато : «Батьківщина, природа, дикі звірі». Бабуся : «Люди, пам’ять». Я відразу відчуваю різницю сприйняття чорнобильської теми між поколіннями.

Оксана Василенко померла в квартирі свого знайомого, самотнього 84-річного старця, за яким доглядала. Ніч промучилася від блювоти і діареї і померла. Тим часом в її квартирі вмирали її мати і сестра.