reklama voda new1

Статті

Спогади жительки села Купувате, що за 30 км від Чорнобильської АЕС

Спогади жительки села Купувате, що за 30 км від Чорнобильської АЕС

Перед написанням матеріалу вирішила запитати у близьких найпершу асоціацію з Зоною відчуження. Друг написав повідомлення : «Аварія на ЧАЕС, смерть». Семирічна сестра відразу сказала : «Сталкер, мутант, радіація». Тато : «Батьківщина, природа, дикі звірі». Бабуся : «Люди, пам’ять». Я відразу відчуваю різницю сприйняття чорнобильської теми між поколіннями.

Останні роки світ активно говорить про Чорнобиль. Сотні тисяч людей мріють поїхати на екскурсію в околиці Прип’яті. Десятки відео в інтернеті з заголовками «екстрим, жах, страх». Та чи така зона відчуження насправді?

На літні канікули я завжди їздила до татового села. Зорин, Іванківський район, Чорнобильський до 1987. Потім деякі знайомі навіть боялися до мене доторкнутися. «Радіація вбиває!» – говорили вони. Звісно, я знала, що радіація шкодить здоров’ю людини. Але ж моя сім’я живе там. Усі здорові та щасливі. Є люди, які просто живуть у себе вдома. Просто ведуть господарство, читають книги, спілкуються з рідними. Люди, які живучи в винятковому місці не Землі, спочатку навіть не здогадувались, про надзвичайний інтерес усього світу до їхньої Батьківщини.

2009 рік переглядаю фотоальбом у бабусі в гостях. На фото дворічна я і вона в медичному халаті. Тоді бабуся працювала в Чорнобильскій МСМЧ-16 (єдиний медзаклад на всю Чорнобильську зону відчуження) . З 1994 до 2000 фельдшером по самоселам . Купувате, Оташев, Городище. 

Весна 2018 рік. Я в медпункті села Купувате, де 18 років назад працювала мою бабуся. В документаціях з неймовірною цікавістю шукаю її підписи. Вона розповідає, як по дорозі на Опапичі за нею завжди спостерігав вовк. 7 кілометрів пішки. Дивуюся, звідки в ній так багато сміливості й відчайдушності. Зустрічаємо її давню знайому – Заворотню Ганну Олексіївну. Разом вони згадують, як клеїли шпалери у Ганни вдома, як моя бабуся купувала їй тюль.

Сьогодні, 15 листопада 2021 рік, телефонний дзвінок. Розмову бабуся почала з новини про день народження своєї подруги, Сущенко Галини Сергіївни, їй сьогодні 72. Галина працювала завідуючою бібліотеки в селі Купуватому, прожила там до 2000 року. Бабуся згадує веселе святкування п’ятдесятиріччя Ганни  в Купуватому. Танці, близько 40 гостей, подарунки. Святкування дня народження в зоні відчуження! Проте, словосполучення «Чорнобильська зона», «Зона відчуження» я чую від неї рідко, слово «самосели», тим паче. Багато людей тієї місцевості не ділять своє життя на «До» та «Після» 1986. Вони у себе вдома. Радіють, сміються, мріють, люблять.

Моя бабуся з легкістю називає їхні імена та роки народження. Соф’я, Ганна, Марія, Марія, Марія, Сергій, Марія, Галина, дід на прізвисько Залісець, Василь, Ольга. 1945, 1932, 1926, 1951, 1943,1938, 1968, 1932, 1950, 1954. 11 жителів села Купуватого у 2021 році.  Вона подумки прогулюється кожним подвір’ям Купуватого.

Бабуся знає не тільки медичну історію кожного, а й особисту. Романов Василь Костянтинович та Ольга – подружня пара. Вася – однокласник мого діда Михайла. Дві Марії – мати з донькою. Бабуся згадує, як до Ільченко Марії Василівни хотів завітати її син з сім’єю, яка проживала в Узбекистані. На КПП в Страхоліссі їх не пропустили, довелося йти пішки лісом 10 кілометрів, несучи доньку Катю на руках. Малеча захворіла на бронхіт. Моя бабуся її лікувала. 

«Пам’ятаю, як у 1995 ми святкували хрестини Марини. Того дня в Купувате приїхали науковці з Японії, кататись на мотоциклі «Мінськ» та гуляли разом с нами». Досі не розумію, що шокувало мене більше: японці на «мінську», чи хрестики в зоні відчуження через 9 років після аварії. Марина народилася в Купуватому. Хрестили її того дня в Чорнобильській Свято-Іллінській церкві. Маринина бабця, Безверха Соф’я Аркадієвна,  досі проживає в зоні. Марина - не єдина дитина народжена в Чорнобильських селах після 1986. Хлопчик на ім’я Богдан народився у Городищі, 1995 року. «Ще пам’ятаю, як у 1996 все Купувате гуляло весілля».

Родини, хрестини, весілля. Життя цих людей не зупинилося ні на хвилину. З Горностайполя раз у тиждень приїжджала автолавка, раз у два тижні всі їздили в Іванків на базар, раз у місяць привозили пенсію. Звісно, я запитую на що хворіли місцеві. «Два діди занедужали на рак легенів, але люди там  майже не хворіли, вони співали». Вже разів десять чую від бабусі про неймовірні співочі таланти Чорнобильщини. Чую про «схібосольність», щирість, простоту. Люди не боялись, і завжди з радістю говорили про життя, невважаючи себе інакшими. У бабусі з роботою в зоні пов’язані виключно позитивні спогади.

Люди Купуватого продовжують своїм прикладом показувати наскільки потрібно любити своє життя та землю своїх предків. Я пишаюся цими людьми, пишаюся своєю сім’єю. Пишаюся кожним, хто пам’ятає та знає Чорнобиль.

Я хочу, щоб ми не сприймали зону відчуження, як світ із фільму жахів. Щоб не запитували : «Там страшно?». Хочу, щоб казали : «Там моя душа, моє натхнення.» Чорнобильська зона – це порятунок від буденності. На Землі так мало залишилося місць, де ти можеш залишатися собою, відчувати тишу, знаходитися в  гармонії  з природою. Я знаю, що моя сестра виросте та більше не згадає мутантів. Вона знатиме про людей, про зовсім іншу, справжню зону.

Олександра ШЕВЧУК.

Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зачарована Україна".

 

reklama kt