Тридцять другий день російсько –української тотальної війни. Росія продовжує нападати, Україна відбиває ворожі атаки на землі, у повітрі та на морі.
Сьогодні вже очевидно – ця війна виходить за рамки звичного розуміння схожих подій, які мали місце в недалекій історії. Це війна насправді тотальна , війна, в якій ворог намагається вже не просто підкорити незалежну Україну, посадивши тут своїх маріонеток. Відчайдушний опір навіть мирного населення показав загарбникам, що такий варіант тут не пройде. Тепер ворог прагне знищити Україну, все те, що її ідентифікує самобутньою ідентичністю, все те, що він в ній так ненавидить і боїться.
Що буде далі - коли врешті решт закінчиться ця кривава бійня і окупант відкотиться назад, у свої дрімучі хащі варварської свідомості, обмежені географічними кордонами ісконного проживання? Це питання хвилює всіх українців, а ще півсвіту, що стоїть за цивілізований шлях розвитку.
Щоб відповісти на це питання, ми маємо зважити всі чинники, від яких залежить відповідь. Але для початку, за традицією, що вже встановилась, зробимо маленький екскурс в історичний розвиток.
Цей екскурс буде майже містичний. Свого часу авторові потрапила до рук цікава книжка – «Археологія та стародавня історія України» під редакцією професора з Могилянки М.О. Чмихова, вид. «Либідь», 1992 р. Історик народився у Слов’янску (!) 1953 р, і, нажаль, помер в 1994 р. Інакше, можливо, пролив би на сучасний історичний процес набагато більше світла. Однак, і те, про що він писав тоді, є неймовірно дивовижним передчуттям, чи передбаченням.
Отже, в контексті нашого питання є привабливими дві лекції – 14 та 15 з цього підручника. Про єдність історичних епох та природно-кліматичних змін на території Україні і Близького сходу, а також основні особливості та напрями історичного процесу. Щоб не втомлювати читачів подробицями (цікаві можуть віднайти першоджерела), спробуємо зробити основні висновки з теорій професора. Нагадаємо, що він вивчав археологічні культури – залишки слідів поселень на території України. Речі цілком матеріальні, без зайвого містицизму та вигаданих теорій типу рептилоїдів, гіперборейської атлантиди та дірок у космосі з сузір’я Лебедя, щуки та всіх інших. Однак, з космосом все ж історик певний зв’язок знайшов.
Всі, хто хоч одним вухом слухав уроки історії в школі, пам’ятають про історичні епохи, крізь які пройшло людство. Кам’яна давня доба (палеоліт), кінець льодовикового періоду, мезоліт, неоліт, мідний вік, бронзовий, нарешті – залізний. Всі ці періоди мають досить чітку періодизацію, встановлену істориками. Але встановлену не довільно, а завдяки хронології, виявленої за різними методиками, зокрема і радіо-вуглецевою. На сьогодні вони мають досить чіткі контури, з невеликими відносними похибками датування. Це вже є науковий факт. І Чмихов ( власне, і не тільки він – в підручнику є посилання на інших науковців) помітив цікаву особливість.
Всі історичні епохи, що мали революційні (кардинальні) зміни відносно кожної попередньої як в матеріальному плані застосування нового інструментарію, так і в плані нових форм господарювання, а з ними і змінених суспільно –економічних стосунків, тісно прив’язані до зміни кліматичних умов.
Танення льодовиків близько 12 тис. років тому призвело до мезоліту, неоліт змусив людство шукати нову форму господарювання – землеробство, бронзова доба з посухами призвела до занепаду Трипілля і вивела наперед відгонне скотарство, а також міжплеменні війни та міграції. Залізо прийшло на зміну бронзі, коли вичерпались доступні ресурси олова та вибухнули вулкани в Середземномр’ї, знищивши Кріто-мікенську культуру, і т. д.
Але є в цій періодизації ще одна цікава особливість. Вони прив’язані до чіткої періодизації циклів, а саме 1596 років.
«Таким чином, розвиток населення України післяльодовикового періоду можна уявити у вигляді шести історичних епох (які водночас були особливими природно-кліматичними епохами)… На зламах епох відбувались величезні зміни в житті суспільства та природи. Наступний такий злам настане на початку 21 ст. Він може супроводжуватись найбільшими від часу льодовика змінами у житті природи та суспільства. Людство має бути готовим до можливих соціальних та природніх катаклізмів. Кожна історична епоха була водночас і епохою розвитку етносу…» (Цит . стор. 257-258).
Більше того, Чмихов дає навіть дату такого найбільшого катаклізму. – період ранньої весни 2015 року.
Так, схоже, з «Русской вєсной» він трохи помилився. Нагадаю – історик був не провидцем, а лише аналізував доступні джерела та робив загальні висновки.
Хоча, хто зна, може нам у 2014 –му просто пощастило, що Янукович своєю «чуйкою» просік надто небезпечний особисто для себе розвиток подій і зірвав фальшстартом грандіозний шабаш Кремля стосовно України. Нажаль, вона, через продажність своїх еліт, не змогла у повній мірі підготуватись до випробувань , які тепер випали на її долю.
Тепер, я думаю, читачам буде зрозуміло, що Україна не випадково увійшла в такий надзвичайно важкий період свого існування. І тут справа вже не містиці та вгадуваннях. Не потрібно було бути пророком, щоб вже після 2000-го, а тим більше – після 2008 –го років зрозуміти, до чого йде справа.
Ми маємо сусідню країну, яка в повній мірі претендує на НАШУ історичну ідентифікацію – від самих праслов’ян та легендарного князя Кия. Росія привласнила нашу історію, відмовивши в праві на неї Україні. Вона вибудувала свою штучну релігійну химеру – «правосолавне побєдобєсіє», з компільованими фрагментами й фактами, перекрученими для виправдання брехні та облуди.
Гірше за все це те, що тамтешнє населення , вже без дротів ГУЛАГу та «краткого курсу ВКПб» добровільно і без примусу вірить у всю ту маячню, що впихають їм в голови башні Кремля. Вірить, бо так легко виправдати всю ту мерзенність, що творила російська влада, а разом з нею і її громадяни всі ці тридцять років у інших країнах та й у своїй власній. Бо так легше приглушити страх від розуміння скоєного, це, за словами одного з політологів – знеболююче, як наркотик. А наркотиків кожного разу хвора свідомість вимагає все більше й більше.
Саме тому, на початку «спєцопєрацію» підтримували 70% росіян, а сьогодні, після масових бомбардувань українських міст і селищ – вже більше 80%. Спроби «достучаться до сознанія» цим людям марні як від української сторони, так і від небагатьох співвітчизників, які все ж розуміють увесь жах ситуації.
В цьому плані може видатись дивною позиція американського президента Д.Байдена, який все ще сподівається, що більшість росіян не знають правди про війну в Україні. Точно так, як не знали про війни в Чечні, Грузії, Сирії. Це не президент Росії та великі генерали сідають в танки, літаки, натискають на спуск ракет і автоматів. Це звичайні росіяни творять масові звірячі вбивства, геноцид українського народу. І чому так – відповідь лежить в площині екзистенції – існування. Російська самосвідомість не може за своєю природою співіснувати поряд з українською. Бо російська створена на культі насильства та праві сили. І тут цитата персонажа «Брат» має справжнє тлумачення не тою прихованою напівправдою – «В чому сила? У правді!» Тільки правда в тому, що сильний може творити що завгодно, і слабший має то терпіти та підкоритись
– «Нравіца – нє нравіца, тєрпі моя красавіца». Це і є глибинна сутність «русского міра» - повна, смислова варваризація всіх суспільних стосунків, де сила стала правом тих, хто її має, і горем для тих, хто її позбавлений.
Саме так чинить Росія з Україною, позбавленої за тридцять років незалежності всіх сильних технічних засобів захисту і оборони – ядерної зброї, стратегічної авіації, ракет дальньої та середньої досяжності, потужних засобів ППО та ін.
Українців не змогли позбавити лише одного – прагнення свободи та сили духу, якою вони перевершують загарбника разом зо всіма його технічними перевагами.
Тут вийшла цікава бесіда про ознаки війни, яку веде Росія проти України. Справді, це все має ті ж чинники, що крайня форма воєн за ідентичність – релігійної. РФія дивиться на Україну, як на відступницю, і в такій системі протистоянні вона не передбачає якоїсь поблажливості та жалості. Це війна тотальна, на знищення України, як самого поняття, як суті. Про це неодноразово наголошував і Путін, і його посіпаки.
А тому Україні потрібно готуватись до ще більш потужного та жорстокого натиску з боку загарбників. Не варто зараз замозаспокоюватись, що агресора зупинено і йому дають достойну відсіч. Нажаль, окупанти мають величезні склади з озброєнням, заводи по їхньому виробництву, значно більший людський ресурс. Теорія про те, що санкції швидко знекровлять економіку нападника неспроможні. Населення РФ переходить масово та добровільно у стан свідомості «осажденной крєпості» зо всіма наслідками. Введення карток на харчування, відмова від всіх надбань цивілізації, з якими населення нещодавно ознайомилось – це не те, що їх злякає насправді. Їхні міста не бомблять і не обстрілюють, а значить і фізичного страху вони не відчувають. Лише гіпотетичний - програти чергову війну Заходу, який вбачають в Україні – відступниці. Тепер її люто підсвідомо бояться і ненавидять переважна більшість – від простого обивателя з дощатого бараку десь на околиці Саратова до Путіна у його потаємному бункері.
Росія давно перетворилась на державу – терориста. Тільки Світ, захоплений власною гонитвою за добробутом та дешевим ресурсом з Росії закривав на це очі. І досі намагається закривати, як це роблять ті, хто досі не ввів повне ембарго на торгівлю з агресором.
Світ ще не зрозумів, що реальна 3-я світова – не вигадана химера, а вже привидом бродить по Європі. Заклики російськи пропагандистів застосувати силу проти Балтії, Польщі – це точно те, що було перед цим нападом на Україну.
Захід сподівається на НАТО. Але чи є це справжня , діюча система безпеки? Чи встане воно на захист Польщі? Чи це буде, як в 1939, коли Гітлер напав, а союзники лише формально об’явили війну нацистській Німеччині і довго чекали, доки Вермахт не опинився біля Парижу?
На сьогодні вже очевидно, що бажаючих (окрім тих кільканадцяти тисяч добровольців з гарячими серцями зо всіх країн) держав Заходу, відкрито вступити у війну у випадку агресії Росії проти наступної жертви зовсім небагато. А по суті – немає. Вся політика досі в ключі замирення та непровокування. От тільки хижаків такі дії жертви завжди спокушують до нападу.
Вже відомо, що Росія знімає масово з консервації техніку, ешелонами та літаками жене безліч припасів та спорядження до лінії бойових дій, проводить приховану мобілізацію.
Фахівці заспокоюють – цього все одно недостатньо для масштабних наступів. Так, саме це говорили і перед 24 лютого. Але ворог відважився на напад.
На сьогодні в армії агресора йде не тільки масова реорганізація, але й «чистка» керівних кадрів. Це значить, що носії попередньої доктрини не виправдали сподівань і замінюються іншими. Більш тверезими, прагматичними та вмілими. А відтак, війна вступає в свою наступну логічну фазу – ще біль жорстоку та тотальну. І тут питання про недостатність наступальних підрозділів відходить на другий план, якщо брати до уваги всі компоненти цього страшного протистояння.
Росія має ядерну зброю. Вона її застосує, бо до цього штовхає логіка тотальної війни . Бо в інший спосіб вона ніяк не має надії перемогти Україну. Бо навіть повна мобілізація всіх людських та технічних ресурсів не дадуть гарантії перемоги та тим більше, утримання окупованих територій.
Бо є блискучий історичний приклад вже застосованої ЯЗ проти Японії в 1945. Коли налякана влада склала зброю. Бо Путін весь час наголошував на своєму праві рівності США – бомбити, завойовувати та диктувати умови світові.
Бо зараз той момент, коли таке застосування, в розумінні агресора, має поставити на коліна всіх нескорених та незгодних жахом від наслідків.
Бо США, як головний стратегічний опонент, керуються демократичним та колегіальним правом , і вони не встигнуть дати жорстку відповідь, якщо все пройде швидко та несподівано.
Куди може вдарити Росія?
Варіантів небагато. Україна, що чинить відчайдушний опір.
Польща, яка є базою гуманітарної, технічної та моральної підтримки. В такій логіці перерізання комунікацій має неабияк сприяти зменшенню супротиву, а також психологічно придушити будь-які подальші намагання допомогти Україні.
І в такому контексті навіть США не наважаться відповісти на такий брутальний випад, бо через свої консерви в Америці Росія підніме галас, що Штатам ніхто не загрожує, а вмирати за якісь конфлікти в Європі простим американцям зовсім не до вподоби.
Тож Україна зараз на порозі ще більш важких та небезпечних випробувань.
Щоб зменшити від того ризики та наслідки, необхідно терміново всю економіку , логістику та управління перевести на максимально ефективні рейки, підпорядковані логіці тотальної війни.
Україна має перемогти і стати захисним форпостом західної цивілізації від наступних навал. Ця війна може мати дуже затяжний характер, і до цього потрібно готуватись максимально ефективно та ретельно.
Будувати житло для переселенців, нові підприємства, переносити існуючі, створювати потужний захист та власний військово-промисловий комплекс.
Змінювати правила економічного регулювання, відкидаючи все зайве, гальмівне та застаріле. Залучати іноземні інвестиції у сфери, які є привабливими без корупційних схематозів та самі по собі перспективні. Україна багата ресурсами, а тепер видно – і натхненними та звитяжними людьми. Це найбільша цінність , яку потрібно зберегти та задіяти ефективно і дбайливо.
А ще для цього потрібно нові стосунки з сусідами, орієнтовані на спільну оборону та виживання. https://hvylya.net/analytics/249695-o-soyuze-ukrainy-i-polshi-v-usloviyah-agressii-rossii В цій статті коротко і про головне – як має діяти влада , створюючи надійну базу і тил у країні, що воює проти переважаючих сил ворога.
Україні потрібні нові союзи, дієві та ефективні.
Разом – ми сила. Разом ми переможемо і відродимось.
Повертаючись до цитованого раніше історика М.О, Чмихова, хочу згадати ще одну його цитату:
«Жодній хвилі чужинців історичний процес в Україні перервати не вдалося…
Сучасне суспільство досягло розуміння негативних наслідків і збройних революцій, і міграцій; воно починає усвідомлювати й наближення кризи людської цивілізації, яка, на думку багатьох дослідників , може відбутися на зламі 20 та 21 ст.
Можна сподіватися, що нарешті людство докладе всіх зусиль, аби нинішня епохальна криза закінчилася не збройною, а мирною революцією- шляхом реформ та злагоди. Це стосується і України.»
У людства ще є шанс обрати сторону добра. Україна свій вибір зробила.
Левко АНТОНОВСЬКИЙ
Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна. Що далі?".