Піт, кров і біль – «фюрер» Російської федерації одним розчерком пера під планом наступу прирік на це українців.
Від написання минулої статті пройшло лише п’ять днів , а наш світ, а разом з ним і світогляд змінився неймовірно і безповоротно. Війна колись для більшості українців, попри горе та відчайдушне напруження Майдану та боїв на Сході, все ще залишалась чимось абстрактним та далеким. ВОНА десь там, далеко, майже нікого не зачіпала, а значить і не мала турбувати.
Вранці 24 лютого війна увійшла фактично в кожну оселю по всій Україні. Тепер від Франківська до Мар’їнки нікому не потрібно пояснювати, як моторошно звучить звук вибухів не святкових ракет, а бойових, направлених проти тебе та твоїх близьких.
Сталося те, у що ще три дні тому у нас майже ніхто не вірив. Сусідня «брацька» Росія вдерлась з обстрілами та військами на нашу землю. Рожеві окуляри, які носили чи не половина українців, думаючи, що такого ніколи не станеться, злетіли від потужних вибухів російських ракет та снарядів, направлених руками російських громадян.
До яких негативне ставлення, за нещодавньою статистикою, навіть за вісім років необ’явленої війни Україні, втрат людських життів та територій, все ще не переходило межу половини опитуваних.
Кров змила облуду з очей, тепер можна дивитись чітко і розуміти ясно, що відбувається. Все те, про що писали та говорили Путін та інші очільники держави- агресора, виявилось реальністю. Жахливою у своїй нелюдській суті – українців, як народу, немає. Держави їхньої – немає. Ворог має право все це забрати і привласнити.
Сімдесят років тому світ пройшов через подібне чистилище і, здавалось, назавжди затаврував ганьбою та відторгненням. Але минув час, і страшний досвід нацизму здався привабливим тому, хто мав би отримати від цього довічний імунітет. Чому так не сталось?
Бо сучасна Росія не просто так об’явила себе нащадком СРСР. Бо в ній, з колишніх республік найбільше зберігся той самий релікт антилюдяної системи, що була колись не менш страшним породженням, аніж нацизм та фашизм. Це вона вибудувала заповідник, в якому кровожерне створіння нарощувало сили та зазіхало на світове панування. Прагнення «раздуть міровой пожар» - це той засіб, яким монстр прагнув досягти свого тріумфу.
Історія давала шанси цій частині людства – «разоблачєнія культа лічності», «відлига» 60-х, нарешті розпад СРСР. Але монстр щулився, відповзав, мімікрував під гуманне миролюбне створіння, скидаючи власну шкуру старих догматів, але ніколи не міняв своєї глибинної суті.
Тепер історична лотерея випала йому виграшним квитком – підняттям світових цін на вуглеводи. Монстр набрав сили, розправив плечі і «встав з колін».
Світ прогавив цей момент. Війни в Придністров’ї, Чечні, Грузії, початок в Україні – все здавалось незначним та далеким. Бо монстр справно поставляв світові дешеві «плюшки», що поквапливо діставав зі своїх бездонних надр.
Але настав час, коли на це вже не можна було заплющувати очі. Зеленський у Мюнхені поставив питання руба . Але поки цивілізований світ вагався та зважував, що відповісти, путінська Росія запустила свою пекельну «многоходовочку» в дію. Вона напала на Україну, переслідуючи дві явні цілі – повернути бунтарську, за тамтешнім розумінням територію ( не країну, бо це за їхніми поняттями не може бути самостійною державою ніколи), і продемонструвати світові свою нову потужну силу, змусити його визнати її рівнею найсильнішим, а значить і право чинити , чхаючи на право та мораль.
Є тут і третя, прихована причина. Все та сама, що рухає Росією вже не один десяток років, і навіть не одне століття.
В силу свого геополітичного розташування, ця країна завжди змушена наздоганяти та запозичати світові новації, не вміючи винаходити і створювати свої власні, але привабливі для світу ідеї. Достоєвський, Лебедине озеро і балалайка- це зовсім не те, що може взяти на приклад запозичення решта людства. Навіть багато інших, дійсно дивовижних і прекрасних речей у мистецтві чи техніці, все одно не можуть спонукати решту людства до подальшого цивілізаційного розвитку. Росія все одно назавжди лишається периферійною деспотією, яка не може бути цікава іншім, окрім як ресурсна база та ринок споживання.
А маючи , окрім того , ідейні спонукання своїх еліт часів середньовіччя – експансію та загарбання, така країна не може бути ніяк приваблива, натомість – залишається небезпечною, як той розбійник з великої дороги, що якимось дивом опинився у сучасному світі.
Таким чином всі ці агресивні напади та вторгнення є глибинною суттю давнього російського царства, способом збереження самого себе. Вони допомогли зберегтись у своїй основі до сьогодні лише через свою периферічну віддаленість від розвинених країн.
Сьогодні Росія чинить відчайдушний, і по своїй суті самогубний акт, напавши великою війною на Україну. «Прєємніца» СРСР вперто йде по його слідах і повторює всі його помилки. Союз наприкінці свого існування під керівництвом старих кремлівських маразматиків вдерся в Афганістан. Спочатку невеликими силами створив там свою маріонеткову про-радянску владу. Те саме, що Янукович, ДНР/ЛНР. Далі очільник з Кабулу відчайдушно запросив військової та іншої допомоги, бо проти нього власний народ почав повставати та чинити все більший супротив. За кілька років радянський контингент виріс до величезного війська, яке так і не змогли підкорити країну. Війна в народі стала вкрай непопулярною Через це та інші затрати СРСР змушений був полишити ДРА.
Сьогодні Росія, що віроломно вдерлась в Україну, натикнулась на такий шалений опір, що висмоктує її ресурс не по днях, а по годинах. Мабуть там, в Кремлі дійсно геть відірвались від реалій, вважаючи, що тут іх зустрічатимуть оплесками та квітами.
Показове інтерв’ю з пораненим російським полоненим у госпіталі. Його слова повні нерозуміння та здивування « Ми були у формі, з погонами, з лєнточками побєди . Ми кричали місцевим – ми свої, не стріляйте! Ми прийшли вас звільнити! А вони по нас з автоматів. Лейтенант – двохсотий, а мене поранили…»
Ось це має пояснити , чому росіяни, ніби ті орки з міфічного Мордору, пруть сюди тупо і затято «звільняти співвітчизників». У них у свідомості інший світ, відмінний від реального, вміло побудований телевізором та догматами «фюрера». Лише важкі втрати зможуть тамтешньому населенню прочистити розум від облуди та повернути до якогось простого ступеню тверезого міркування про суть речей.
Отже, війна крива та запекла йде. Що далі?
Досвід історії показує, що диктатури та деспотії, що втягуються у важку , затратну війну, обрушуються під натиском зовнішнього супротиву та незадоволення власного населення. Колись Гітлера намагались усунути власні генерали. Невдало. Але, якби каоліція так швидко не перемогла – наступні спроби були б успішнішими. Сталін, що передбачав такі речі на рівні звіриних інстинктів - проводив регулярні чистки власної команди, але на старості все одно не впорався.
Трони подібних правителів по колишніх радянських республіках, і не тільки, хитаються. Росія ув’язується у їхній порятунок всюди, ніби набуваючи вірних союзників, а, насправді – ще більші проблеми на додачу до власних, та приховану ненависть населення підконтрольних країн. Таке довго тривати не може. Крім того, «акела» все більше старіє, тому так квапиться увійти в історію і робить грубі помилки. І схоже, цього разу – останню.
Символічно, що в історії знову спливла Чорнобильска АЄС, що теж впала на чашу терезів розпаду Союзу. Російські загарбники захопили її разом з персоналом у заручники. Дуже схоже, що зовсім не з проста.
Це може бути «План Б многоходовочки», коли через кілька днів війська загарбників видохнуться і інших варіантів, як шантажувати Україну та світ вже не залишиться. В такому розкладі вже не тільки відповідь українського народу і його війська буде ще більш жорстка. Але й цивілізованого світу. Відверта загроза та шантаж у напівсонних ситих бюргерів викличе вже не погано приховану гидливість та відчудження, а повну ненависть . Бо посягне на основи безпеки їхнього життя.
Що трапиться далі – План А, В, чи С, на сьогодні достеменно не відомо. Російський наступ, що захлинеться, може викликати масове невдоволення та протести, як це було проти ГКЧП. Можуть створити змову генерали та еліта, що не захочуть втрачати зі своїм навіженим вождем немалі надбання, про що Захід вже зовсім прозоро натякнув. А може це якась історична табакерка…
Для нашої історії це не важливо. Важливо зараз те, що українці перед лицем небезпеки згуртовані як ніколи. Ми вистоїмо і переможемо, бо такий народ, що зо всіх сил боронить звою землю – ніколи не здолати.
Слава Україні! Слава її героям!
Левко АНТОНОВСЬКИЙ
Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Чи буде війна?".