Останнім часом на цю тему не писав і не говорив хіба що лінивий. Автор тримав паузу з тих міркувань, щоби вловити основні тенденції в цьому питанні, спокійно та без зайвих емоцій, що збивають з тверезої думки осмислити та та донести їх до читача.
Нещодавно «дважди контужений» депутат вищого законодавчого органу країни написав з Іспанії, що не збирається воювати за Україну. Там опинився не лише він один, а цілий сонм товаришів по «нещастю» з тої ж таки державної інституції. Ну, як казав незабутній герой фільму «Голий пістолет» - «За кого проголосували- те й маєте!».
Що ми маємо на сьогодні – розберемо трохи пізніше. А для початку простими категоріями спробуємо розкрити, про що хвилюється наш , і не тільки наш народ.
Війна. Вона має різні форми – дипломатична, економічна, психологічна і т.п. Але пересічного громадянина хвилюють не ці далекі і здебільшого глибоко приховані від його розуміння речі. Його хвилює сама страшна і небезпечна для його життя гаряча фаза масштабного збройного конфлікту.
Коли зненацька від раптового потужного звукового удару всередині все завмирає, зупиняється, хвиля незрозумілого підсвідомого жаху, що виринає з глибин єства затоплює розум, збиває всі дотеперішні навички та відчуття і кидає у вир круговерті шалених думок «Невже це все?... Чи ще поживемо?»
Нудотний сморід від тротилу після вибуху, дзвін у вухах, тремтячі коліна та невпевнені рухи тіла, що враз стало немов чужим – це все те, що вмить переносить з одного світу «До..» в інший – «Тепер…». Це саме те, що зараз свідомо і несвідомо хвилює всіх, навіть тих, хто має вже досвід, але все одно не звик, бо насправді, до такого звикнути неможливо….
Війна, за категоріями істориків, філософів, політологів, та інших діячів з вивчення соціуму ділиться на два різновиди – війни за ресурси, і війна за ідентичність.
Простими словами перші: за хліб, м’ясо, вино, нафту, газ, рабів, території, що можуть дати все перераховане. З давніх часів одні групи людей вступали в збройні сутички з іншими, щоб отримати якісь ресурси, відібравши їх у переможених. За тисячоліття нічого в цьому плані не змінилось – тепер великі групи людей – держави воюють між собою, щоб отримати доступ до багатств, якими володіють інші.
В другий різновид відносять війни за ідентичність. « Ми» та «Вони», свої та чужі, інакші, ті що живуть за іншими звичаями та по-іншому розуміють влаштування навколишнього світу. В давні часи людство певної родової/племінної приналежності визначало власну ідентичність звичаями, порядком, зовнішніми атрибутами (вишити візерунками на сорочках чи мокасинах) і нарешті головним- мовою. Саме вона є тим сакральним генетичним кодом нації, а не біологічні маркери ДНК, саме вона визначає одразу, з першого погляду хто є хто, і потім йде лише точніша ідентифікація. Хтось скаже – та тою ж самою мовою говорять різні нації, в різних державах. Тою, схожою, та не точнісінько такою. Англієць за вимовою розпізнає американця, австралійця чи канадійця, принаймні чітко усвідоміть його інакшість, відмінну від власних співвітчизників. Російськомовний українець відрізнить себе від росіянина, і мабуть, не лише за мовою, алей за світоглядом після спілкування.
Однак, в історії практично немає випадків, коли війни можна було б чітко розмежувати на ресурсні чи ідентичні. Бо в кожному випадку нема розділу, вони мають ознаки одні й другі, лише в певних умовах якісь можуть брати гору. Звернімося до відомих історичних прикладів.
Давня Римська держава , від республіки до імперії, весь час воювала, розширюючи свій світ за рахунок прирощення територій, захоплених у інших держав та етносів. Таким чином на нових землях вона отримувала не лише матеріальні ресурси – зерно, шкіру, віск, вино, метали, будівельні матеріли та інше, але й нові знання та культуру, а ще людей – від простих рабів, що копали, прибирали, сіяли, до кваліфікованих ремісників, діячів мистецтв та філософів. Все це вона ретельно всотувала, перетравлювала та створювала новий , власний тип культури, що нарешті став одним з фундаментів сучасного розвиненого західного світу. Водночас, захоплення ресурсів римлянами супроводжувалось ідеологічним обгрунтуванням своїх дій, виправданням насильства стосовно низьких, вульгарних та грубих варварів, далеких від культури та розвитку. Саме ця схема, створена задовго до Риму, діє на протязі всієї історії людства.
Але не варто розглядати варварів як невтішних жертв експансії цивілізації. Вони теж мали свої нтереси до “культурних” сусідів і часто влаштовували загарбницькі походи на їх території. Доки, врешті, таки не доконали останніх, та не створили на тих основах свої держави, що увібрали в себе попередні досягнення.
В сучасній, найближчій історії ми теж маємо яскраві приклади війн за ресурси та ідентичності. Перша Світова мала в основі історичний конфлікт боротьби за ресурси між передовими країнами. Роздроблена Німеччина лише в середині 19 ст. змогла об’єднатись, розвинутись і одразу потужно заявити про свої домагання нових ресурсів як в Європі (Франко- Прусська війна 1870-1871 р. р.) так і по всьому світові.
До того часу всі «нічийні» території «недорозвинутих народів» були захоплені світовими морськими державами – Англією, Іспанією, Португалією, Голландією, Америкою. Лише Німеччина та «сестра» її Австро-Угорщина не мали відчутного шматка від великого ласого пирога. Навіть Росія мала свої землі в категорії колоній - Аляску (до 1867 р.) та Сибір з Туркестаном.
Все врешті решт призвело до першого тотального масштабного конфлікту в сучасній історії - 1 – ї Світової війни. Кожен учасник прагнув переділити світ за своїми можливостями та уподобаннями, щоб отримати території з ресурсами та ринками збуту. Чим закінчилось – відомо. Виграли країни з найбільш передовою організацією. Майже всі імперії розвалились, вціліла лише Британська. Саме через те, що була найбільш розвиненою і передовою, тому, що колоніям та тамтешнім елітам могла запропонувати привабливі - високі та прибуткові умови життя.
Знову ж таки, розглядаючи приклад 1СВ ми може побачити, що у всіх країнах – учасницях був на високому рівні піднесений ідеологічний, іншими словами ідентичний фактор. Ворог нівелювався, патріотизм підносився. Метода не нова, але при масовому розповсюджені тодішніх мас-медіа газет це мало неймовірно вагоме значення .
Ще більшого розвитку це набуло через декілька років по закінченні війни. В Росії більшовики здобули перемогу не лише через те, що царизм програв війну світову та економічну, але й тому, що він програв війну ідентичностей всередині країни – війну за свідомість власного населення. Ленін та партія провели неймовірно потужну роботу, схиливши бідне населення, якого було понад 80 % на свій бік пропагандою. Вони чітко розмежували «своїх – експлуатованих» і «чужих, ворогів- експлуататорів». В таких умовах тотальної чисельної переваги у старої влади просто не було ніяких шансів.
Далі Радянська влада повела переможний наступ на весь світ, закликаючи до «світової пожежі» та перемоги комунізму. І те, що вже в 1920- у отримала жорсткого відкоша від об’єднаного польсько- українського війська під Варшавою свідчить не стільки про хибність самої концепції, як про погано підготовлену схему виконання. «Головокруженіє от успєхов» зіграло поганий жарт і дещо витверезило гарячі голови у ЦК ВКПб.
Але метода сподобалась іншим учням та послідовникам більшовиків – нацистам. Свідомо чи скоріше під тиском умов, майбутній канцлер 3-го Рейху пише свою відому книгу , в якій дохідливо простими словами пояснює зневіреному пересічному німцю причини його сьогоднішнього важкого і нужденного життя. За пишними фразами про велич та «вставання з колін» ( історія ходить по колу – ми сьогодні те саме чуємо з-за порєбріка) там прихована проста і зрозуміла ідея , поєднана з двох категорій війни, що плавно та нерозривно витікають одна з одної. « Погано живемо тому, що нас обдурили пройдисвіти, обібрали і нажились на нас. Потрібно відновити історичну справедливість – знищити мерзотників , повернути своє. Це є висока та почесна місія НАШОГО народу». Все просто і зрозуміло. Щоб не мучили якісь дурні докори сумління, то потрібно усвідомити : вороги – не зовсім люди, це нижчі істоти, яких потрібно взяти під тотальний контроль, щоб не змогли творити шкоди, а при необхідності уникнути загрози – можна знищити.
Так проста війна за ресурс легко мімікрувала під вивіску війни за ідентичність – СВІЙ проти ЧУЖИХ. Місія в очах обивателя шляхетна і почесна.
На одному з виступів у Нью-Йорку відомий блогер та публіцист Аркадій Бабченко (сам безпосередній учасник війни) так охарактеризував Російсько – Чеченські війни кінця минулого - початку нинішнього століття.
«Расчеловєчіваніє врага» - ось основа перемоги РФ в цих війнах. В першій, коли масс-медіа ще мали якусь самостійність та відверто і правдиво показували жахи війни , Росія отримала нищівну моральну поразку. Росіяни не хотіли воювати на несправедливій стороні. Але влада швидко зробила висновки, взяла під тотальний контроль весь сегмент доступних інформацій і повела безжальну ідеологічну війну за ідентичність. Відтепер «звірі- бойовики» воюють не за свободу., а за гроші, вбиваючи мирне населення не лише у Чечні, а по всій країні, підриваючи будинки, вбиваючи жінок, стариків та дітей. Таких не можна жаліти , а «нищити всюди, навіть у сортирах».
Це спрацювало, формально федеральна влада перемогла. Але ціна перемоги лягла на плечі населення. Врятувало від економічного колапсу неймовірне підняття цін на нафту, газ та іншу сировину, яку успішно продає Росія.
Однак у цій історії ще не поставлена остаточна крапка. Світ змінюється насамперед через зміну технологій, що впливають на економіку та всі інші сфери життя. Вже зараз зрозуміло, що ера вуглеводів вийшла на свій пік і далі буде лише спад, що веде до зміни акцентів на інші джерела енергії. Росія має сировину, але не має ніяких передових технологій та ідей світового значення, які можна запропонувати іншим народам. Лишається лише шлях експансії та загарбань, як в давніх імперій. Тому вона так відчайдушно встряє в будь-які конфлікти на територіях, що несуть перспективи загрози зміни ринку та порядку для РФ.
У Сирії та на прилеглих територіях є поклади нафти та газу. Росія допомогла режиму втриматись при владі і не дати змоги масштабно добувати та транспортувати в Європу сировину. З Середньої Азії теж розвернули потік не на Захід, а в Китай. В Лівії підтримується конфлікт, бо там було в планах перекинути трубопровід через Італію на Європу. У Венесуелі режим підтримали зброєю та живою силою, щоб тамтешня нафта не вийшла на ринок. Іранську ядерну програму РФ відкритими та таємними способами тримає під контролем, і таким чином Іран залишається під санкціями та в ізоляції, подалі від відкритого ринку зі своєю нафтою. Навіть в Україні захоплення Криму відрізало її від газоносного шельфу, а військове протистояння з ОРДЛО, підтримуване Росією ставить під загрозу будь-яке масштабне видобування газу та нафти в цьому регіоні та прилеглих областях.
Все це війна Росії за ресурси, по всьому світові, відчайдушні спроби відвернути, чи хоча б призупинити доступ вільного світового ринку до ресурсів, велику долю яких має вона сама.
Водночас, весь цей процес нерозривно пов’язаний з війною ідентичностей, яку веде «русскій мір» зо всім іншим, але найбільше з Україною. Останні статті Суркова, Мєдвєдєва і самого Путіна чітко і ясно показують , що собою представляє світогляд Кремля стосовно українського питання. Без зайвих цитувань, основна думка зводиться до того, що вся територія України (хіба що крім «Западенщини», де Москві боляче дали по носі в середині минулого століття) є історична (!) русская зємля. Зо всіма природніми, а значить і людськими ресурсами. І дарма, що місцеві тут живуть століттями, своїм корінням з діда –прадіда. В русскіх умах вкладена думка про «адін народ і адін общій язик» . Чомусь саме русскій, а не українській. Втім, останній – це місцеве збочення під впливом поляків, німців та інших інородців.
На цю тему нехай аргументовано сперечаються науковці, на міжнародних нейтральних майданчиках, за загально прийнятими у всьому світі категоріями. Українцям же потрібно чітко усвідомити – росіяни масово(!) не визнають окремість, самостійність, а значить право на власне державотворення населення України. До 2013 року там було лише тимчасове замовчування цієї теми в очікуванні слушного моменту, щоб повернути історію «вспять».
Нинішня російсько –українська війна за своїм типом давно переросла з ресурсного на тип війни за ідентичність. Бо власне ресурсів у РФ-ї досить з надлишком і власних – надра 1/7 частини суші досі наповнені майже невичерпними покладами, аби лиш вистачило добути і використати їх з розумом. Ні, ця війна вже давно переросла у масову нав’язливу ідею, ще не дає спокою ані владі, ані простому населенню. Та шалена хвиля з екранів телевізора, що затоплює розум та уявлення росіян, вже давно «расчєлавєчіла» українців, представила їх кровожерними істотами та недолюдками. В таких умовах не складає великих труднощів відмобілізувати та кинути у наступ на Україну десятки, сотні тисяч солдатів. Треба перемогти «поганих українців/бєндєровцев» і врятувати «хороших». Справа шляхетна, почесна і «богоугодна». Для цього можна окропити танки, гради, іскандери і навіть «Сатану». Для тих хто не в курсі – це балістична ядерна ракета з радянських часів, від якої супостати «потраплять у пекло, а русскіє правєднікі сразу в рай (В.В. Путін. «Нєізданноє, но опублікованноє»).
Але є одне «НО».
Попри всі шаленні накрутки населенння, тупуваті афоризми та ідеї влади, населення все ще не дуже хоче воювати масово та по-справжньому, як у «Отєчєствєнную».
А при верхах завжди мають бути тверезо мислячі, зважені та схильні до глобальної аналітики люди. Саме вони владі і доповідають гірку правду про внутрішні та зовнішні справи, не дають їй зробити останній, фатальний та самовбивчий крок.
2014 рік чітко і ясно показав Росії та всьому світові, що Україна – не Росія» . Що тут є самоідентичне ,з іншою ментальністю та світоглядом населення, яке сприймає свою країну, що може в ракурсах політики та економіки зовсім не красуня, але вони її люблять таку яка є і готові битись за неї з іржавими автоматами, в капцях на босу ногу, голодні і виснажені. Як під Крутами, Іловайськом, ДАПом та Дебальцево, як багатьох інших славнозвісних і майже невідомих місцях. Що вони її нікому без бою не віддадуть, , і перомогти їх буде неможливо, допоки вони є. Бо ціна цієї перемоги для Росії стане такою, що не стане самої Росії. Бо навіть окупувавши Україну , Російська державність обрушиться під шквалом іншого, силоміць інтегрованого світогляду, що йтиме в розріз зі звичним російським про «сакральнось власті і духовниє скрєпи». Бо тут інші прадавні скрєпи – волі а не рабства.
Саме тому, мабуть, російська влада і не квапиться відкрито воссоєдініть інший «брацкій» народ – білорусів. Хоча «бацька» тепер цілком залежний від російських штиків, нафти та іншої підтримки, і формальний союз можна обтяпати в будь-який момент – тамтешній «нелєгітівний» президент вже для Москви лише як весільний генерал. Але масові протести в Білорусі не пройшли мимо недремного ока отвєтствєних товаришів, що взяли це до уваги і тепер не квапляться зробити якийсь необачний крок, що міг би викликати нову бурю заворушень тепер вже проти окупації.
Таким чиним, якщо зробити короткий аналіз відомих подій на сьогодні, чи «нападуть, а чи ні?», то більшість думок відомих політологів та діячів схиляються до того, що вся дика какофонія навколо скупчення російських військ біля кордону, є на сьогодні лише психологічним фактором тиску на Банкову для того, що Україна звалила собі на спину непомірний тягар Мінських угод. Що мають вкрай підточити її й так напружені до краю сили.
Можна було б і закінчити на цій невизначеній ноті пошуки відповіді «чи буде війна?», але важко втриматись від коментаря про одну дійсно неймовірно важливу подію для України.
Автор не є палким прихильником Президента Зеленського, неодноразово критикував його в минулих статтях. Але тепер крізь морок передгрозових хмар на українському обрії пробився яскравий промінь світла.
У Мюнхені Зеленський чітко сформулював пряме і гостре питання до гарантів Будапештської угоди, а по суті до всього світу. Чому, вмовивши Україну на початку 90- х позбутись ядерної зброї, США, Великобританія, Франція, Росія не можуть забезпечити територіальну цілісність , її безпеку? Що робити на такому прикладі іншім світовим державам, які теж потерпають від сусідів- агресорів, яким чином вони можуть себе убезпечити, якщо міжнародні правові норми , прийняті після 2СВ вже більше не діють?
Чи зможуть тепер США - формальний світовий лідер, відмовчатись чи відбутись порожніми обіцянками? Чи зможуть потім далі претендувати на роль світового лідера? Це був би страшний удар по репутації, набутої за довгі десятиліття важкої, складної і часто невдячної діяльності, але яка була неймовірно піднесеною в очах всього цивілізованого світу.
Браво, Зеленський! Це перші оплески після смішних виступів у «Кварталі». Але тепер все надзвичайно серйозно. Якщо Україні відмовлять, і Президент в наступній промові скаже українській нації:
«Я можу вам лише запропонувати тяготи та напруження, кров, піт та сльози. Але лише таким шляхом ми разом прийдемо до перемоги !»,
Я впевнений – йому повірять.
Бо війна ще не закінчена, як не закінчились претензії Росії до України, що боронить свою землю та свій народ . Війни остаточно закінчуються лише перемогами.
Левко АНТОНОВСЬКИЙ
Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В тенетах безвиході?".