reklama voda new1

Статті

Зазирнути в безодню

Зазирнути в безодню

Є такий філософсько- психологічний мем, за яким криється ціла концепція - «Зазирнути у безодню». Якщо довго дивишся в безодню, починаєш відчувати, як безодня вдивляється в тебе.

Останні кілька років в Україні дуже емоційно подають сукупний образ Росії та ,зокрема, її лідера – Володимира Путіна, демонізуючи його до неймовірності. Чи варто це робити? Відомо, що емоції – поганий порадник в справах прагматичних, особливо, що стосуються питань економічних та політичних, між собою у верхніх ешелонах пов‘язаних як брати , близнюки – тісно і міцно.

Нещодавно відбулась зустріч президентів США та Росії, на яку так багато хто у нас чекав трепетно та з великими сподіваннями. Сподівання стосувались розв‘язки напруженості стосунків між Україною та Росією. І від Сполучених Штатів сподівались не лише відстороненого та справедливого арбітражу, вірніше зовсім іншого – якихось рішень саме на користь України від «доброго дядечка Сема».

Не буди ворушити цілу купу проблем, що вже тільки у зовсім аполітичних людей не викликають занепокоєння. Але основні нагадаю – РФ проводить через своїх сателітів подальшу напруженість в зонах розмежування військових сил, накопичення великих військових з‘єднань вздовж спільного кордону, закінчує будівництво газопроводу «Північний потік 2», обмежує можливості судноплавства в Чорному морі, та ін. Від «Дядька Сема», чи то пак - Байдена , чекали, що він прийде і все «розрулить». Дивимось результати зустрічі президентів США та Росії.

В заявах обох спільні тільки три ключових напрямки, по яких пройшла домовленість : протидія хакерським атакам на державні та великі приватні структури, розмежування інтересів в Антарктиці, взаємодія по загрозі кліматичних змін. Безумовно, всі три питання дуже важливі, інакше б не піднімались на зустрічі такого рівня. Однак, давайте заглянемо за межі спільного погодження, туди, де падає тінь недомовленості. Іншими словами, де очільники країн не «почули» один одного.

І тут криється основна інтрига цієї події. Президент США говорив про неприпустимість боротьби з опозицією методами, що порушують права людини, а президент Росії про те, що такі речі взагалі не варті обговорення. Потрібно сказати, що у випадках, коли США чітко і ґрунтовно обстоюють свою позицію, вони не вагаючись вводять потужні і жорсткі санкції проти контрагента, посилають авіаносець та морську піхоту. Що ж пішло не так цього разу?

Китай. Ось відповідь на всі ці питання. США увійшли в період власної політичної, економічної та соціальної турбулентності. Масові заворушення , що відбулись не так давно там показують, що ситуація , хоч і контролюється, однак вкрай напружує всі сфери життя країни. В той же час Китай виходить на пік своїх економічних, а від того і політичних можливостей в найближчі 10…15 років. Змагатись з ним, маючи не зовсім здорову обстановку у власному домі для США вкрай ризиковано . Тому зараз всі сили кинуті на врегулювання периферійних проблем та концентрації протидії зростаючим у світі китайським апетитам.

Варто звернути увагу на цікаве речення Путіна про підсумки переговорів : «Ми говорили однією мовою…» Це потрібно розуміти так, що, хоча, в більшості питань домовленостей і не досягнуто, але категорії спільних інтересів є в широкому наборі. Обидва позначили червоними лініями саме свої інтереси в геополітиці. З боку США це не зближення Росії з Китаєм до союзницьких стосунків ( щоб потужна китайська економіка не отримала потужний російський сировинний ресурс). З боку Росії – невтручання США в зону , обмежену «червоними лініями» за словами Путіна. Ця зона покриває весь простір колишнього Радянського Союзу.

І тут ми підходимо до головного моменту, який цікавив в Україні всіх – стосовно неї самої. Головна теза, при цьому спільна для обох президентів - подальше неухильне слідування в дусі Мінських домовленостей. І, хоча в наслідок останніх подій в Білорусі , постає питання про подальші дипломатичні перемовини на території цієї країни, головної суті це не міняє – Україні будуть продовжувати нав‘язувати виконання цих домовленостей. Причому, не тільки Росія, але й «добрий дядечко Джо». І в цьому немає нічого дивного чи нелогічного – США завжди діють у власних інтересах, бо інтерес до України в них лише ситуативний – стримуюча гиря на ногах російського ведмедя. При цьому ця «гиря» працюватиме в будь-якому разі : якщо Росія зав‘язне у війні з Україною, витрачаючи свій ресурс, і якщо навіть переможе і захопить – інтегрувати таку велику країну у свою структуру вона не зможе в найближчі десять років.

Це колись був СРСР з потужною економікою та, головне – ідеологією, що була приваблива великим верствам населення. Тепер лозунгами «дєди ваєвалі» та на «защіту рускоязичних» навіть симпатиків Росії в України не поставиш під ружйо. А ставити доведеться, тому що Росія побудована як імперська країна, без соціально- економічних переваг їй нічим привабити та залучити до себе нових адептів. Тільки військовою силою.

Що з того може бути – маємо приклади Чечні, Афганістану та інших країн. Тут, до речі, приклад Чечні дещо випадає з загального контексту, але лише на перший погляд. Якщо подивитись на ситуацію глибше, то ,фактично, Росія платить великі кошти «упокореній» республіці, дала їй величезні адміністративні та політичні привілеї. Насправді, це Чечня перемогла та примусила платити контрибуцію, хоч на паперах і виглядає інакше. Чи зможе Росія платити іншим «переможеним», кого захопить у свою орбіту – 9-ти мільйонній Білорусі, 40-а мільйонній Україні? Навряд. Ціна на нафту впала відносно 2013-го року, а нічого привабливого та прогресивного, як вже говорилось, Росія не зможе запропонувати захопленим територіям.

Десь в 2015-2016 –х роках, ще до широкої популярності приватної військової компанії «Вагнер», на одному з російських ресурсів вийшла стаття російського військового, що мав великий досвід участі у локальних конфліктах. Зокрема, його висновки стосувались використання приватних військових компаній для ведення бойових дій за кордоном у так званих гібридних війнах. Ще раніше в 2013 –у , на законодавчому рівні в Росії це було легалізовано.

Отже, використання ПВК є дуже ефективним засобом при умові не повного захоплення країни, а лише часткового, але важливого контролю над нею. Ударна група може захопити певний стратегічний чи адміністративний пункт, резиденцію, військову базу. При підтримці радіо засобів, авіації, ракетних засобів успішно знищувати крупні військові з‘єднання опору, партизанів, урядових сил та тому подібних угруповувань. Для цього не потрібно налагоджувати адмінуправління всією країною, морочитись з соціальними, економічними, чи політичними питаннями. Достатньо контролювати невеликий регіон, а на решті творити хаос та знищувати бази повстанців.

Така тактика застосовувалась в Сирії, де таки вдалось втримати Асада, меншої інтенсивності в ЦАР, Лівії та Венесуелі ( поки не було потреби використовувати більші ресурси). Так що , коли мова зайде про великий інтенсивний конфлікт Росії в Україні – сценарій буде подібним. Не даремно ж російські силовики, знищуючи «диких» польових командирів ОРДЛО, досі не чіпають ані Гіркина (захоплював Кримський парламент, потім Слов‘янськ) ані Бєзлєра. Немає сумніву – тримають напохваті для майбутніх операцій за спеціалізацією А спеціалізація їхня – територія України.

Нагадаю – у нас досі немає заводу, по виготовленню боєприпасів. Озброєння та залишки боєприпасів зосередженні на кількох величезних складах, подібні вже горіли в недалекій пам‘яті. Про розвиток іншої техніки та озброєнь останнім часом мовчать. Зовсім не з інтересів секретності – просто нічим хвалитись. Наша армія готова витримати натиск формувань ОРДЛО, але навряд чи встоїть під концентрованими ударами регулярної армії РФ з багатьох інших напрямків одночасно.

Наш Президент давно говорив, що хоче подивитись в очі російському. Малось на увазі – що поговорити про мирне врегулювання. Ну от, американський зазирнув. Тільки різниця в тому, що він дивився в цю етично- ментальну «безодню» з висоти палуби умовного американського авіаносця. Він міг собі дозволити дивитись сміливо та незворушно. Українська палуба розташовано значно нижче, майже над самою водою. Чи вистачить духу , щоб та російська «безодня» не поглинула в собі всі сподівання та волю до боротьби нашого керманича?

Про це дізнаємось зовсім скоро, за кілька місяців. Саме стільки часу дав Байден на врегулювання деяких питань Путіну, саме стільки потрібно буде йому, щоб вирішити питання з Білорусю та розв‘язати собі руки.

Приблизно стільки потрібно часу, щоб українці відчули та осмислили нові підвищення тарифів та інших цін, щоб почали задаватись питанням - як пережити зиму, та що робити потім? І одвічним – хто винуватий?

Українці повинні тверезо та вдумливо оцінити ситуацію та прийняти правильне рішення. Бо історичне вікно можливостей для України не завжди залишатиметься відчиненим навстіж.

Левко АНТОНОВСЬКИЙ.

Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Польоти уві сні та наяву».

%MCEPASTEBIN%

reklama kt