12-річна Софія Науменко з Коростеня Житомирської області на Кубку світу зі спортивних танців на візках виборола золоту та срібну медалі. Він проходив з 7 по 9 квітня у місті Амстелвен, Нідерланди. Серед 62 параспортсменів з 20 країн світу, які боролись за перемогу, вона була єдиною дитиною, проте змагалась на рівні з дорослими. У перший день виконувала фристайл, за що отримала срібну медаль. Наступного — п'ять танців: вальс, танго, самбу, румбу і джайв, як результат — золото. Дівчинка є спортсменкою Житомирського регіонального центру з фізкультури та спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» і входить до складу збірної команди України. До слова, з Нідерландів наші спортсмени привезли 18 медалей, 12 з яких — золоті, а 6 — срібні. Такий результат забезпечив команді першу сходинку в турнірі
«Ви тільки не переживайте… Ваша дитина потрапила під потяг»
— Після 24 лютого 2022-го я з дітьми виїхала до Німеччини, де ми й досі мешкаємо. Перший час було важко емоційно, особливо після подій у Бучі, Ірпені. Весь час сльози та розпач. Але потім взяли себе в руки та повернулися до танців, бо хотілося довести світу, що Україна найкраща! До Кубка світу готувались онлайн. Кожен день тренувались з головною тренеркою збірної України Іриною Котирло. В Україні тоді вимикали світло через ракетні удари. Хоч як складно не було, наша наставниця завжди виходила на зв'язок і працювала з дочкою. І за це я безмежно їй вдячна, — розповіла «ФАКТАМ» мама чемпіонки Оксана Науменко. - Донечка виступила блискуче!
На фото Софія Науменко (праворуч) з мамою та сестричкою зараз живуть у Німеччині
— Згадайте той страшний день, коли донечка залишилась без ніг. Що ви тоді пережили?
— Софія вчилась у четвертому класі, коли з нею сталася трагедія. До третього класу я весь час водила її до школи за ручку. Мешкали ми біля колій, де весь час розчіпляли вагони. Паркану не було, всі місцеві ходили тими коліями. Й 9 вересня 2020 року, коли молодша донечка заснула, Софійка почала проситись на вулицю. Мовляв, вже доросла й хоче ходити сама до школи. Я відповіла: «Гаразд. Але йди або на автобус, або тим шляхом, яким ми завжди з тобою ходили». Дитина кивнула й вийшла з дому трішки раніше, ніж завжди. Й буквально через десять хвилин мені подзвонили з невідомого номера й повідомили: «Ви тільки не переживайте. Ваша дитина жива, але з нею не все добре. Вона потрапила під потяг». В мене відразу шок, не вірила, що таке сталось. Потім зібралась, лишила дев'ятимісячну молодшу доньку на чоловіка й бігом у медичний заклад. Там сказали, що дитину, скоріш за все, повезли у залізничну лікарню. В мене паніка почалась. Коли пробігала повз місце трагедії, почула сирену швидкої допомоги. За лічені хвилини вже була поруч. Побачила лікаря, який рятував мою дитину, — він весь був у крові. Чоловік повідомив, що моя дочка вже в операційній. Невдовзі вийшов хірург й попросив не переживати. Мовляв, Софійка житиме, але лишиться без ніжок, бо вони були сильно понівечені, кістки зламані. На жаль, ампутація у Софійки дуже висока. Лишилось на одній ніжці 20 сантиметрів, інша ще коротша — 18. За лікування Софійки потім взявся «Охматдит», за що я вдячна лікарям. І взагалі, мій низький уклін всім тим, хто врятував життя донечці.
Софія вчилась у четвертому класі, коли з нею сталася трагедія.
— Як так сталося, що Софія почала займатись танцями на візку?
— Почну зі своєї історії. Мене мама народила в колонії для жінок, мене виховували в інтернаті. І вже бувши дорослою, через одну з телепередач я знайшла брата та сестру. Й коли журналісти дізнались, що Софійка отримала таку важку травму, вони зняли про неї сюжет. На цій передачі була присутня талановита українка Олена Чинка — багаторазова чемпіонка світу зі спортивно-бальних танців на візку. Вона запропонувала донечці спробувати себе в цьому, зазначивши, що це чудова реабілітація. Софійці сподобалось. Також була присутня головна тренерка України Ірина Котирло, яка побачила, що у дитини непогано виходить. Позаймавшись два місяці, Софія вирушила на чемпіонат України, де вона посіла друге місце. Їй було тоді лише 10 років. Наступного року вже було золото. На чемпіонаті Європи у Німеччині стала першою у категорії «дебютант». Софія була серед переможців міського рейтингу «Гордість міста-2020» у номінації «Мужність та героїзм» в Коростені, має подяку від народного депутата.
Софійка блискуче виступає на міжнародних змаганнях.
— Можна сказати, що дочці відразу «зайшли» танці?
— Не відразу. Поступово. Я пояснювала Софії, що в її випадку було б добре займатися спортом, адже це можливість побачити світ, розвиватись, а не сидіти вдома у візку все життя. Звісно, після ампутації донька замкнулась, переживала депресію. І я разом із нею. Тому мені дуже хотілося, щоб вона вийшла, як то кажуть, у люди. Та й у побутовому житті роблю все, щоб Софійка була самостійною, та ставлюся до неї, як до дорослої та здорової, тому вона миє посуд, застилає ліжко, варить їсти, прибирає. Мрію, аби дитина подавала всім приклад, що нічого страшного, коли немає ніг, головне, що ти вмієш щось інше дуже круто робити.
— До трагедії, яка призвела до ампутації ніг, донька займалась танцями?
— Вона, як і її молодша сестричка, завжди вирізнялась гіперактивністю. У чотири роки ми повели її на бальні танці — носом покрутила й не захотіла. Потім у Софії колись діагностували деформацію грудної клітини, тому ми почали займатись волейболом. Але пройшов місяць — їй не сподобалось. Відвідувала дочка й недільну школу, співала у хорі. Також навчалась у музичній школі, грала на балалайці й мріяла про гітару. Не раз я питала у дитини, що їй подобається, який гурток хоче відвідувати. Але вона стверджувала, що ще не визначилась. Як бачите, від долі не втечеш, танці таки прийшли у життя Софії, тільки для цього довелось пройти такі непрості випробування… Зараз донечка танцює сама, але ми шукаємо їй пару. Бо, наприклад, Олена Чинка танцює і одна, і з партнером. Річ у тім, що в цьому виді спорту мало хлопців, які танцюють. Та й дівчат, по суті, теж. Вірю, що наша публікація стане і для інших поштовхом.
Зараз дівчинка танцює сама, але їй шукають партнера.
«Свою перемогу присвячую тренерці та мамі»
Юна чемпіонка небагатослівна. Зізнається: щоб демонструвати успіхи у танцях, перед змаганнями щодня тренувалась по 2−3 години.
— Починали з розминки, потім повторювали вивчені танці. Якщо були якісь мінуси, ми їх ретельно відпрацьовували, — ділиться із журналістами Софія Науменко. — На початку Кубка світу мені було дуже страшно. На другий день стало легше і я показала все, що вмію. Була там єдиною дитиною. Першого дня виконала фристайл. А потім — програму з п’яти танців. Серед них мій найулюбленіший — самба, вона енергійна, запальна. Свою перемогу присвячую тренерці та мамі. Планую у майбутньому бути фотографом та професійно займатись танцями, прославляючи нашу країну на світових п’єдесталах.
У Німеччині дівчина вже освоїлась, але дуже сумує за домом.
— Мені встановили протези, — говорить дівчинка. - Але танцювати я можу лише на візку. Виконувати всю іншу роботу буду на протезах. Я ще навчаюсь у школі. Скоріше б закінчилась війна, сумую за рідним містом.
Головна тренерка збірної України з танців на візках Ірина Котирло пишається своєю вихованкою та впевнена, що при постійних тренуваннях та працелюбності у Софії попереду ще багато перемог.
На фото тренерка Ірина Котирло.
— Ми познайомились із Софією в Києві, її привела наша спортсменка Олена Чинка, — говорить Ірина Котирло. — Ви знаєте, не відразу помітила здібності, тому що спочатку дівчинка все приймала «із колючками», їй було складно, адже у залі панувала дисципліна. Ми з вихованкою довго спілкувались, в результаті вона заявила, що буде працювати. Якось Софійка психанула й сказала, що в неї нічого не вийде. Але я відповіла їй: «Тоді скасовуємо турнір». Після того дівчинка перестала так говорити, у її лексиконі з'явилась інша фраза: «В мене це поки що не виходить». Погодьтесь, це набагато краще. Дуже складно було готуватись онлайн, тому що відео не передає музику та рухи на 100 відсотків. Я дивилась виступ дівчинки — все було добре. Коли приїхала за пару днів до Кубка світу і побачила наживо танці, все мені було не так. Тому довелось швиденько відпрацьовувати. Софійка підкорила всіх своєю харизмою, вона була «господаркою паркету», а це досить складно, адже в одному заході одночасно змагалися 8 спортсменок. Ба більше, дівчинка навіть обійшла чемпіонку Словенії, що для мене стало приємним шоком. І ще хочу відзначити маму дівчинки, бо цей результат — і її заслуга.
Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Коростенець Олександр Палєха допомагає військовослужбовцю, який отримав осколкові поранення, освоїти спортивні снаряди".