В селі Привар Овруцької громади Житомирщини, яке розташоване за 15 кілометрів від кордону з Білоруссю, залишилося четверо жителів. Навесні вони разом з іншими односельцями покинули свої домівки, а після відходу російських військ з Київщини повернулися додому. Кореспонденти Суспільного дізнавалися, як нині живуть ці люди.
Село Привар Овруцької громади російські військові обстріляли із гелікоптерів та реактивної артилерії 19 березня. Тоді знищили повністю 14 будинків із 27 наявних у селі.
Шестеро жителів, які на той момент проживали в селі, виїхали до Великої Чернігівки, що за 25 кілометрів. Після того, як російські війська покинули цю територію, до своїх осель повернулись четверо чоловіків – це двоє Анатоліїв, Олександр та Володимир, розповіла Суспільному староста села Привар Тетяна Бобік.
Тетяна Бобік каже, що перші обстріли села були ще 28 лютого, а потім у березні.
"19 березня зранку спочатку обстрілювали з вертольотів це село. А тоді ще днів три-чотири ще було чути вибухи та були пожежі", – каже Тетяна Бобік і продовжує розповідь, що після цього Анатолій вирішив виходити із села самотужки, але підготовленим.
"Він кусок сала із собою ніс, кусок хліба, і собачка за ним біг. Собачка як побачив нас, він його прямо обіймав і дивився у вічі. Наче казав, що забери і мене із собою", – розповідає староста села.
В травні четверо чоловіків повернулись додому. Обсадили городи, навели лад з оселями, каже Анатолій. Громада допомогла їм відновити вікна та дахи, тепер готуються до зими.
"Продовольство нам привозять, – розповідає Анатолій. – Возить хлібна машина, три дні на тиждень: в понеділок, середу і п’ятницю. Картопля вродила, хоч і пізно посадили. Та все викопав, завалений хлів. Картоплі вистачає: і сину вистачить на зиму, і всім".
У іншого Анатолія теж картопля вже зібрана, вже встиг і грибів насушити. У літній кухні Анатолій показує також гриби, які готує вже для консервації. Каже, що це тільки зеленки. Але сивушок теж вистачає. Городину та гриби чоловіки заготовлюють самі, на все інше збирають гроші, здаючи шишки на насіння в лісництво.
"А так запасаюсь літом, – розповідає Анатолій. – Он цукру 10 кілограмів, олії п’ять кілограмів, картопля свою. Оце тільки на хліб – і все. І мені цього вистачає на зиму".
Живуть як жили, кажуть обидва Анатолії. Лише згарища будинків та осколки боєприпасів на подвір’ї нагадують про війну. Кажуть, що це осколки авіаційних бомб, які скидали на село.
До кордону з Білоруссю від Привара – 15 кілометрів. Але після всіх випробувань жителі цього села кажуть, що лишатимуться вдома.
ДОПОМОГТИ НАШІЙ РЕДАКЦІЇ ФІНАНСОВО: "Підтримай КОРОСТЕНЬ today".