reklama voda new1

Статті

На годиннику Судного дня - за хвилину до півночі

На годиннику Судного дня - за хвилину до півночі

Є такий відомий і дуже образний мем – «атомний годинник». Він має дуже мало спільного з електронним пристроєм, що відмірює точний час за частотою електронного переходу між електронними рівнями в атомах. Єдине, що об‘єднує з приладом цю  метафору – атом. Той самий, некерований розпад в якому вивільнює колосальні енергії, що можуть спопелити все навколо.

На цьому гіпотетичному годиннику вже більше півстоліття позначають вірогідність межі, за якою закінчується наш Світ і залишаться, хіба що бактерії  і таргани. Чому так гостро постало це питання саме сьогодні?

В масмедіа прозвучала вже не одна заява від держслужбовців високого рангу в Україні та за кордоном про вірогідність ядерного удару Росії по Україні.

Давайте розбиратись, що ми маємо глобально в цьому напрямку.

Напередодні «дня побєдєбєсія» в Росії, на нашому сайті вийшла стаття автора «Превентивний» удар як подарунок «ко Дню Порбєди».

Автор писав про те, що Росія може вчинити. Помилився? Так. Бо аналітичний прогноз обирає якусь найбільш вірогідну можливість розвитку ситуації. Втручання додаткових та несподіваних факторів може її повернути навіть кардинально. Таким фактором стало неодноразове натякання Вашингтону Москві про «велику небаженість» підняття градуса війни. Схоже, прислухались. Але.

Відтоді багато чого змінилось. Україна не лише вистояла в цій неоголошеній війні. Українська Армія завдає потужних ударів на всіх ділянках величезного фронту, постачання союзниками озброєнь та ресурсів все збільшується кожного дня. НАШІ звільняють від ворога НАШУ землю. Цей неймовірно потужний посил видно неозброєним оком у всьому світові. Його видно і на Росії, видно навіть в глибокому алтайському бункері. Те, що Росія програЄ цю війну, зрозуміло вже всім.

Чи тепер  обмежиться все лише ЦІЄЮ війною? Якщо декілька місяців у Росії була проблема – «як перемогти?», і тоді там , та й на весь світ розганялись ідеї Т. Сєргейцева – «што дєлать с віноватими украінцамі», якщо тоді Кремлю ще можна була випетляти між Сцилою наростаючих санкцій Заходу та Харибдою глухої невдоволеності власного населення, залишитись хоча б  «з носом», тобто, без перемоги. То тепер наяву Росією бродить привид поразки. Принизливої та ганебної, втрати колишнього гонору «другої армії світу» та реальних доходів у всіх -  від придворних олігархів до останніх люмпенів десь на далекому помор‘ї  в закинутих селищах.

Росію викинуть з усіх міжнародних клубів, обмежать доступ на світові ринки. А ще ж мають бути накладені репарації на відшкодування нанесених збитків. «Російський болівар», що насправді виявився кульгавою шкапою, цього разу вже не винесе, здохне десь в канаві на узбіччі історичного шляху.

Це прогнози не лише ненависників та критиків московського режиму. Про це скиглять вже відкрито і тужно російські «ура-патріоти». Т. Сєргейцев зі своїю статтею від початку квітня, на тему, як треба чинити з Україною та українцями просто зелений піонер-підліток проти Є. Холмогорова, що закликає цілком знищити всю Україну.

«Нам придется разгромить и уничтожить Украину даже в том (маловероятном) случае, если мы не сможем воссоединить ни единого человека, даже если нам придется срыть до материка все построенные заводы и отравить весь чернозем, даже если нам придется подрезать сухожилия своей экономике и потерять множество лучших наших молодых мужчин.

Если встанет выбор между победой Украины и глобальной ядерной войной, то ядерная война предпочтительней.

Якщо декілька місяців тому у Кремля ще було сподівання якось зруйнувати союз України та прогресивного Заходу, перерізати артерії постачання ресурсів та озброєнь, то тепер цілком очевидно- ані США, ані Велика Британія, ані Польща та інші союзники не припинять надання допомоги. Таку війну Росія ніколи не зможе виграти, вона заведе її в глибоку прірву економічної та політичної кризи, кине на саме її дно, від падіння куди ця держава розвалиться і вже навряд чи коли складеться докупи в такому вигляді. Це остаточний  кінець багатовікового  проекту «Московія-Росія».

Чи може допустити такий варіант кремлівська еліта? Звісно ні. І справа тут не лише в Путіні. Це питання зрадлива та злодійкувата еліта змогла б вирішити дуже просто, одним змахом табакерки. Чи чогось там іншого, в багатому  історичному арсеналі було достатньо артефактів.

Справа в тому, що у випадку поразки цей придворний прошарок втрачає все, буквально. Мова йде не про вілли та яхти на Лазурному узбережжі. Мова йде про страшний та безжалісний російський бунт, що спалахне одразу після визнання поразки, що нищитиме все, до чого дотягнеться рука знавіснілого в своїй звірячій подобі люмпена – все життя принижуваного, обдурюваного та обдертого своєю власною владою. І втікати, як в 1917 – у вже нікуди, бо цивілізований світ після Бучі, Маріуполя та Ізюма дивитиметься на втікачів не як на людей, а як на виродків.

В такій ситуації придворна еліта, що зосередила всю повноту влади в Росії йтиме зі своїм паханом до кінця. «Ядерний попіл – значить ядерний попіл…»

Тільки є маленький нюанс. Акулам, чи вірніше отруйним павукам у кремлівській банці ( банді, чи склянці – суть одна) здавна відома головна метода поводження з опонентом – брати «на слабо» і підвищувати ставки, вражаючи жорстокістю та невідступністю.

Тому вони досі свято вірять, що західні політики та очільники «лохи» та слабаки, їх можна залякати. Варто лише по-справжньому продемонструвати велике жахіття. Потрібен справжній прояв сили. І ця сила досі є у величезній кількості на Росії – ядерна зброя.

Кремль зараз посилає «останнє китайське попередження» Заходу. Форсованим темпом проводиться «референдум» на захоплених українських територіях. Таким же форсованим темпом буде визнання цих територій вже «ізвєчно русскімі». А від так, вже починають розносити повістки українцям на окупованих територіях. Прадавній монгольсько-московський звичай – брати аманатів-заручників з поневолених народів, та гнати їх поперед своїм військом на ворога, щоб прикриватись чужим тіло. «Ми будєм стоять позаді, а впєрєді – ваші женщіни і дєті…» - це з промов Путіна у 2014-у.

Паралельно почалась мобілізація «300-сот тисяч російців», під якою можуть бути поставлені під ружйо цілі мільйони – цього вже ніхто не рахуватиме, як завжди було на Росії. Розумніші та спритніші намагаються втікати за кордон, але російська самодержавна машина давно вже налагоджена таким чином, що втягне та перемеле будь-яку кількість і призовників і уклоністів. Тут саме той випадок, коли історичний досвід не проп‘єш, навпаки – тільки краще прояснюються задачі та з’являється молодєцкій задор.

Сьогодні у Росії, що програє війну, лишається лише один козир. І вона устами всіх своїх публічних діячів відверто говорить про намір його використати. Це не блєф! – заявляє Путін.

«Ніколи не нехтуйте словами того, що погрожує вас вбити…» Це вже цитата з іншого джерела, але як відповідь  тепер як ніколи актуальна.

На «Хвилі» вийшла чудова стаття, що по поличках розкладає факти та аргументи, якими ворог – Росія буде керуватись для спроби уникнення поразки у цій війні, щоб перевести її в іншу – ядерну і врешті виграти.

(Я б тут додав лише, що попередня спроба може початись з влаштування аварії на ЗАЕС, що дасть недвозначний та прямий сигнал Європі припинити надання допомоги Україні. В іншому можна допустити вірогідність описаного розвитку як дуже високу.)

Колись був подібний світовий політичний злам – Карибська криза, що ледь не довела до ядерної війни між СРСР та США. Але, як пишуть зараз аналітики, навіть тоді шанси на її реальний початок були значно менші. Тодішня правляча еліта СРСР майже нічим, окрім гонору, не ризикувала, уникаючи конфлікту. Навпаки, ризикувала всім – і статками, і життям, якщо б він виник. Кажуть, що радянське керівництво відправило спеціального вісника до США під виглядом перебіжчика, щоб той оголосив умови виходу з кризи. Тоді це вдалось.

Сьогодні ситуація складніша – кремлівська влада хоче будь-якою (!) ціною не лише не програти, але й виграти, бо середнього варіанту тут вже немає. Поле маневру- як лезо бритви.

Що вибере влада США – варіантів теж обмаль. Здати назад – це назавжди зійти зі світової сцени як світовий лідер та надійний партнер, це спровокувати більш глобальний конфлікт з Китаєм за трон володаря Світу, це розв‘язати некеровану гонку за ядерним озброєнням всіх і вся. Це одвічний страх жити в очікуванні, що якась віддалена, малопомітна на карті територія у разі відмови поставити танкер з рисом чи курячими ніжками жахне ядерним зарядом по Палм-біч чи навіть по Капітолію.

Інший вихід - відповісти на підвищення ставок. Але тоді вже сьогодні потрібно починати потужну роз‘яснювальну кампанію про те, що таке є Росія, і чим вона може реально загрожувати Америці. Чому потрібно вчинити з Росією, як колись з Хусейном. Вже завтра вранці потрібно скликати засідання генштабу НАТО і готувати програму для нового глобального військового протистояння .

Але все це надто довгий шлях, що коштуватиме в кінці саме Україні, як головному оплотові цивілізації на вістрі боротьби з мракобісним пережитком історії, в котрий раз неймовірних жертв.

Автор не є провідцем чи експертом з військово-стратегічних операцій. Але бере на себе сміливість запропонувати, на його думку, швидкий та дієвий спосіб зупинити пекельний годинник Судного дня.

Потрібно довести до відома кремлівської влади подібним (як в Карибську кризу) або іншим  шляхом відомості про те, що на території України вже є чим відповісти на тактичні, чи навіть стратегічні удари з боку Росії. По її території, по центрах прийняття рішень.

Щоб тамтешня еліта чітко і ясно зрозуміла, що після цього у них не буде вже не тільки поїздок на Мальдіви чи Майорку, яких тепер позбавили. А також завтра  на Рубльовку, в Сочі або Пєчору. Що навіть з Пєчори, як і з Дніпра, вже не можна буде не лише пити воду, а навіть помити нею авто. І тим , хто якимось чудом одразу не потрапить «до раю», який обіцяв Путін, до кінця життя доведеться гризтись, як бродячим псам на звалищі, зі своїми вцілілими після Дня «Ч» двірниками та масажистами за пачку чипсів, бляшанку з консерваваною кількою в томаті, знайдених на руїнах найближчого супермаркету.

Вони повинні це уявити чітко і ясно, куди ясніше, аніж до того уявляли про своє вєлічіє та нєпобєдімость. І зробити тепер вже остаточний тверезий вибір.

Нехай це буде блєф з нашого боку. Але він повинен бути такий переконливий, щоб кожен виродок, що потягнеться пальцем до завітної «червоної» кнопки,  відчував наперед смердючий запах гару від тліючих та поруділих від радіації навколишніх «родних с дєтства бєрьозок».

Світ змінився, точка неповернення вже пройдена. Вже ніколи не буде як колись, до війни, і не лише в Україні, але на всій земній кулі.

Світовий порядок, створений після страшної Другої Світової війни був обрушений одним розчерком пера очільника країни, що почала військову  агресію проти іншої, гарантії безпеки якої підписувала раніше.

Більше не діють ніякі домовленості, що спираються лише на саму довіру. Цивілізація стоїть на розвилці- скотитись у Хаос руйнації та занепаду після глобального конфлікту, чи переступити через власні страхи та амбіції і вийти на новий, високий щабель розвитку.   Але точно неможливо повернутись в минуле, куди тягне за собою зникаюча у мороці історії Росія.

Левко АНТОНОВСЬКИЙ

ДОПОМОГТИ НАШІЙ РЕДАКЦІЇ ФІНАНСОВО: "Підтримай КОРОСТЕНЬ today".

Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "«Превентивний» удар як подарунок «ко Дню Побєди»".