На днях прийшла свіжа інформація, що має безпосередній стосунок до України. І, до речі, дуже болючий. Сполучені Штати домовились з Німеччиною, що припиняють блокування «Північного Потоку 2».
Нагадаємо передісторію.
В давні части, про які вже мало хто пам‘ятає, ще коли був СРСР (це там, де ковбаса по 2,20 та інші неймовірні чудеса), становище першої та найкращої країни в світі стало в 70-ті роки минулого століття дещо хистке та непевне. Хоч для стороннього ока все робилось, аби ситуація виглядала навпаки. СРСР всередині країни достроково завершував плани п‘ятирічок, збільшував надої, випуск сталі, запускав космонавтів, проводив міжнародні фестивалі студентів, підтримував прогресивні антиколоніальні рухи звільнених народів світу та «неухильно проводив курс на мир у всьому світі».
Пізніше ці часи одні назвуть «епохою застою», інші – маленьким золотим віком соціалізму. Однак лише фахівці – історики, економісти та політологи знають справжні причини, чому СРСР, увійшов на початку 70-х у внутрішню економічну кризу. М. Хрущов ще раніше починав скорочення армії, «вирощування» кукурудзи, та проводив інші заходи, аби якось зменшити колосальні розходи та збільшити добробут населення, втримати його від виступів, подібних до Новочеркасського. На світовій арені Радянський Союз теж втрачав позиції, особливо після вторгнення в ЧССР в 1968. Країна втягувалась в прірву холодної війни із колективним Заходом, що мала її скоро доконати економічно та політично.
Але тут з‘явився чарівний Дід Мороз, чи скоріше, Санта Клаус (бо добрий чародій прийшов з того боку залізної завіси). Ним стала тодішня Західна Німеччина. Швидко відновившись після 2 Світової війни завдяки допомозі США, власної організованості та працьовитості німців, країна теж підійшла до межі своїх можливостей розвитку економіки. Далі можна було збільшити її обсяги лише за рахунок отримання великої кількості головних дешевих ресурсів. ФРН швидко порозумілась з СРСР, не дивлячись на великі ідеологічні розбіжності. Правду казав Маркс – немає такого … вчинку, на який не наважиться піти капітал, щоб збільшити свої прибутки.
Виявилось, що і для комуністів це теж не чуже. В СРСР пішло обладнання, технології та інша допомога для збільшення видобутку нафти, газу та будівництва транспортних систем. А ще валюта, яка дозволила значно підняти всю економіку та той її сектор, що був направлений на покращення добробуту населення. Це саме в ті часи почали масово будувати житло (мало не в кожному місті з‘явились свої Черемушки), платити всім колгоспникам зарплату, збільшили виробництво ширпотребу. А ще зливати бензин в канаву, подешевшав хліб та пончики, які школярі часто кидали на землю. Це відтоді в країну пішли потоки фінських меблів, італійського взуття, кришталю, електроніки та багато всього іншого.
Але щастя скороминуще. Світова ціна на нафту та газ наприкінці 80-х почала падати, і це стало однією з тих торпед, що пустили на дно радянський «Тітанік» - підірвало економіку та викликало гострі політичні протиріччя.
Україна після «розлучення» з Москвою в 1991-у отримала багато гарних бонусів. Потужність її економіки була нарівні тодішньої Франції. Чому країна сьогодні має такий низький рівень її – це тема окремої великої статті, що зачіпає не лише базисні фактори, але й надбудовні – ідеологію, політику та інше. Але зараз розглянемо окрему економічну частину .
ГТС – це те, що з великої переваги, з потужного позитива перетворилось на тягар та важку карму української держави, її занепад та зубожіння.
В усі часи незалежності навколо газо-транспортної системи, що дісталась у спадок від Радянського Союзу, серед правлячих еліт формується осине кубло трутнів, що висмоктують з неї ренту у свої власні кишені. За те, що крізь ГТС на Захід перекачується вуглеводні носії, так необхідні для тамтешньої економіки, Україні виплачується рента. І куди вона пішла? На розвиток власної країни?
У нас видобувається близько 20 млрд. куб. м. власного газу. Цього явно недостатньо, доводиться закуповувати з тієї ж «труби» обхідними шляхами. Якби ту ренту пустили на розвиток видобутку, на тридцять років можна було це питання вирішити декілька разів поспіль. Але кошти проциндрили, і сьогодні еліти, що «сидять на трубі» лише тепер починають турбуватись питанням, що буде потім, коли Росія добудує свій «Північний Потік 2» .
А буде колапс не лише ГТС, яку відключать як більше непотрібну. В яку Україна не зможе закачати газ власного видобутку, щоб створити конкуренцію РФ та запропонувати Заходу, бо такого немає. «Трубна еліта» тепер позбудеться постійного джерела коштів, яке з успіхом до того експлуатувала на власний розсуд та інтерес.
Крім того, Захід досі ввічливо вислухував українських «ходоків» по допомогу тому, що там могли з‘явитись якісь відчайдушні люди, що могли (Гіпотетично, бо хто насправді з політиків на себе зміг би взяти таке?) шантажувати відключенням газу в самий непотрібний момент. Не стримуватиме тепер цей момент і Росію, що лише терпляче чекає, коли запустять північну гілку, а українську обріжуть. Відтоді розмова з українською владою піде зовсім на інших тонах – жорстких та безжальних. Їм вже не зв‘язуватиме руки новими санкціями Європейська спільнота. Ба, більше – треба чекати, що відмінять і попередні.
Що робити в цій ситуації? Та те, що й робили… Все одно нічого путнього наша еліта не придумає. Нещодавно один її представник заявив, що «у нас є ще три роки, аби підготуватись, коли запустять «ПП2».
Підготуються… Так, як підготувались за сім років війни збудувати патронний завод замість втраченого у Луганську, так як далі зберігають решту боєприпасів (після кількох пожеж!) на кількох велетенських складах без перевезення по багатьох малих, аби було важко знищити їх однією диверсією. А ще у нас за цей час не налагоджено випуск у необхідній кількості безпілотників, протикорабельних ракет, нових танків, іншої техніки, вкрай необхідної для армії. Це ті напрямки, які вже зараз вкрай необхідно вирішувати, але віз і досі там. Що говорити про те, що «поки не пече». Постане проблема з ГТС – будемо якось вирішувати.
Ні, панове. ЇЇ вже вирішили без вас. На жаль, і без нас, простого народу. Ціни на газ для населення зростають, за ними на продукти, а на підході на електроенергію, галузь якої розвивається та керується точно такими ж методами, як газова. Еліта, що була та є при владі, накопичила ресурс для відносно комфортного життя в стабільних та розвинених країнах. Що робити решті, сорока мільйонам, прив‘язаним до цієї землі не лише потребою заробляти якось на життя, але й тієї самою любов‘ю, що змушує турбуватися долею країни?
Так що, закінчення тридцятилітньої епохи ГТС – це закінчення дармового ресурсу та еліти, що сидить на ньому. Без ресурсу розвалиться й система, що утворилась. Українцям потрібно не прогавити цей новий шанс, вікно можливостей, що відкриється знову після тридцятилітньогї перерви. От тільки чи будуть вони до цього готові?
Левко АНТОНОВСЬКИЙ.
Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зелені вийшли «на стежку війни»?".