Народна мудрість гласить: «Мед їсти –– у вулик лізти!» та «Вчи не мед їсти, а бджіл шанувати». Саме ці народні приказки й взяв на озброєння досвідчений 71-річний пасічник Володимир Ожик із села Гладковичі Коростенського (колишнього Овруцького району) району.
Володимир Миколайович погодився розповісти читачам газети про своє захоплення і життєвий шлях.
— Родом я із с. Гладковичів, — розпочав нашу розмову пан Володимир. — Після школи навчався у Чорторийському технікумі колишнього Любарського району, де у 1974 році здобув фах ветлікаря. Затим повернувся додому й почав працювати за фахом: десять років був лаборантом райветлабораторії в Овручі, 15 років завідував ветдільницею у рідних Гладковичах, стільки ж працював і ветлікарем у місцевому колгоспі, а з 2000-го по 2003-й трудився головою місцевого сільськогосподарського підприємства. Маю дружину Марію Миколаївну, двох синів — В’ячеслава та Миколу, радують нас і троє онуків.
— Бджолярством давно займаєтесь? — цікавлюся.
— У 1985 році знайомий нашої родини, колишній інженер овруцького лісгоспу, нині покійний Антон Клименко подарував мені одну бджолину сім’ю. І сказав: «Розводь, дбай, шкодуй бджіл, і лише тоді матимеш від них віддачу!». Я ці слова запам’ятав на все життя.
–– А скільки бджолосімей тримаєте сьогодні, який отримуєте від них взяток?
— У різні роки я тримав від 12 до 16 бджолосімей. Скажу одразу, що це захоплення не з простих. За бджолами потрібен постійний догляд, ретельна профілактика. Я навіть за кількістю бджіл, що вилетіли з вулика, вже можу розпізнати, чи все з ними гаразд, чи не зовсім. Але це все прийшло до мене з досвідом, звісно.
За сезон я із однієї бджолосім’ї у середньому збираю 20 кілограмів корисного та смачного меду. Стільки ж маю і в період цвіту різнотрав’я. Я взагалі своїх трудівниць без потреби не турбую. Якщо бачу, що в них хороший літ, нормальна поведінка, то лише додаю воду, сироп, та й усе. А влітку шість вуликів традиційно вивожу в ліс, поблизу села Гладковицької Кам’янки, де їм дуже подобається, бо там чисте повітря, немає хімікатів.
–– А перший бджолиний укус пам’ятаєте?
— Звісно, як же без цього (посміхається). Коли починав займатися бджолами, то вони й кусали мене тоді, набухало спочатку все тіло, боліло, терпів. А тепер навіть і не звертаю на укуси жодної уваги. Звик уже за ці роки. Адже бджоли не агресивно кусають. А ще мій дідусь жартома казав: «Бджола не жалить, а жаліє».
–– Хто перейняв ваше захоплення пасічництвом?
— Сини поки що пасивно ставляться до мого захоплення бджолами, а от онуки виявляють неабиякий інтерес і допомагають мені. Їм я дуже вдячний за це. Від мене отримують вони й смачний і цілющий мед…
— А з ким із пасічників підтримуєте зв’язок, консультуєтесь?
— У мене за цей час склалися дуже дружні стосунки з багатьма пасічниками колишнього Овруцького району та Овруча. Зокрема, тривалий час обмінюємося досвідом стосовно розведення бджіл і догляду за ними із колишнім директором Овруцького молочноконсервного комбінату Анатолієм Кушнерчуком, завгоспом Овруцької лікарні Петром Дідухом та багатьма іншими.
–– Вулики та рамки купуєте?
– Раніше, коли не було такого вибору продукції у магазинах бджільництва, все виготовляв власними руками – і вулики, і рамки. Допомагав і дід Петро Шваб із села Заріччя.
–– Покупців на мед вистачає?
— У нас велика родина. Мед даю всім синам і онукам. Маю за цей час, звичайно, і постійних покупців на місцевому ринку.
Під час розмови з Володимиром Миколайовичем йому зателефонували.
— Зараз приїду, Миколайовичу, подивимось, – відповів лаконічно пасічник.
— Дуже перепрошую, але мушу їхати до Дідуха, — відрапортував швиденько пан Володимир. Просить допомогти дещо на його пасіці, адже нині гаряча пора не лише у хліборобів, а й у нас, пасічників.
Прощаючись, Володимир Миколайович зауважив:
— Навесні, коли я бачу, що мої трудівниці добре перезимували, без великих втрат, то аж душа радіє. Слава Богу, буде урожай, буде свіжий поживний взяток! Адже у бджіл немає поганого року. Головне, щоб їх берегли, не труїли хімікатами і гарно доглядали пасічники.
Богдан Лісовський, газета "Субота".