Військовослужбовець 59-ї окремої мотопіхотної бригади Микола Корнійчук з Олевської громади Житомирщини зник безвісти 27 серпня 2024 року поблизу села Карлівка на Донецькому напрямку. Його дружина Марина майже два роки шукає будь-яку інформацію про чоловіка, звертається до військових, правоохоронців та побратимів і не втрачає надії, що він живий та може перебувати в полоні, пише Суспільне.

Микола Корнійчук родом із села Рудня-Бистра Олевської громади. Після одруження подружжя оселилося в селі Зольня, де народилися їхні діти — донька Крістіна та син Максим.

За словами дружини Марини, Микола все життя працював у лісовій галузі.

"Цього року виповнилося 20 років, як ми разом. Ми придбали будинок, наші діти народилися в Зольні. Микола усе життя присвятив роботі з лісом: налаштовував верстати на пилорамах, працював рамником. Він любив свою роботу понад усе", — розповіла жінка.

До початку повномасштабного вторгнення Микола не служив у війську, не мав військового звання та не був військовозобов'язаним. Після 24 лютого 2022 року долучився до територіальної оборони: вдень працював, а вночі чергував на блокпостах.

Згодом чоловік отримав повістку.

"Я йому казала: "Ти ж не служив, не йди. Ти ж розумієш, що це війна. Діти ростуть, ще ходять до школи". А він відповів: "То нічого, ти не переймайся". Він був сміливий, нічого не боявся", — згадує Марина.

24 лютого 2023 року Микола вирушив до Житомира. Спочатку проходив службу та підготовку у складі 403-ї бригади поблизу міста. За словами дружини, невдовзі у нього почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. Через захворювання хребта чоловік лікувався в Олевській лікарні, а згодом переніс операцію в Житомирі.

"Лікар сказав, щоб він більше п'яти кілограмів не носив. Але він був кулеметником і носив свій важкий кулемет", — сказала Марина.

Після лікування військовослужбовця направили на Куп'янський напрямок. Згодом він служив у різних підрозділах, зокрема у 32-й та 57-й бригадах.

Микола Корнійчук під час служби із захисту України. Фото Суспільному надала Марина Корнійчук

Марина Корнійчук розповіла, що після тривалого перебування на передовій чоловік сильно схуд і змінився психологічно.

"Після Харкова йому дуже важко було. Він казав: "Я вже забув, що таке життя". Дуже хотів додому, але відпустки так і не отримав", — розповіла жінка.

У 2024 році Микола опинився у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Перед відправленням на останнє завдання перебував на Миколаївщині, де інколи мав можливість займатися своїм улюбленим заняттям — риболовлею.

"Хлопці називали його Рибак або Колька. Він дуже любив рибалити", — розповіла дружина воїна.

На початку серпня 2024 року Микола повідомив рідним, що його разом із кількома військовослужбовцями терміново переводять до іншого підрозділу, але куди саме — не знає.

Після перерви у понад тиждень він вийшов на зв'язок і сказав дружині, що не знає, де саме перебуває.

"Він сказав: "Я не знаю, де ми. Тут таке відбувається: людей посилають, а назад ніхто не повертається", — пригадала Марина.

Після цієї розмови чоловік більше не телефонував. Згодом родина дізналася, що Микола зник безвісти 27 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Карлівка Покровського району Донецької області.

Марина розповіла, що через деякий час помітила: телефон чоловіка періодично з'являється в мережі. Вона телефонувала на номер щодня, сподіваючись отримати бодай якусь інформацію.

Зрештою на дзвінок відповів невідомий чоловік.

"Я почала розпитувати, де взяли телефон. Мені сказали, що знайшли його на дорозі. Пізніше телефон мені прислали поштою", — сказала жінка.

Також їй передали деякі особисті речі військовослужбовця. Попри численні звернення до різних установ, достовірної інформації про долю чоловіка родина досі не отримала.

"Я скрізь звертаюся, але тільки скажу його прізвище — всі пропадають, усі зникають, мовчать", — сказала Марина.

Водночас вона не полишає надії знайти чоловіка живим. Їй відомо, що один із військовослужбовців того ж підрозділу потрапив у полон, і після його повернення під час обміну жінка сподівається дізнатися щось і про свого чоловіка.

"У мене є надія, що він у полоні. Тому я хочу, щоб написали про мого чоловіка. Може, хтось побачить. А може, він і сам побачить", — сказала дружина військового.

Микола Корнійчук під час служби із захисту України. Фото Суспільному надала Марина Корнійчук

Після зникнення чоловіка Марина самостійно утримує господарство та виховує дітей.

"Коли чоловік пішов на війну, я завела дві корови. Сама косила, збирала ягоди, садила городину. За рахунок цього й жила. Виховую 14-річного сина, старша донька навчається в Київському транспортно-економічному коледжі", — розповіла жінка.

Марина також повідомила, що після змін у законодавстві в березні 2025 року її родині припинили виплати, пов'язані зі статусом зниклого безвісти військовослужбовця. Понад дев'ять місяців вона домагалася поновлення документів та соціальних гарантій.

Лише після звернення до адвоката виплати для неї та молодшого сина вдалося відновити.

"Я пройшла дуже багато пекла. Майже рік добивалася, щоб дітям призначили виплати, щоб були пільги. Нарешті отримала допомогу на дрова", — розповіла Марина.

Найважче, зізнається жінка, — усвідомлювати, що діти ростуть без батька.

"Микола дуже любив своїх дітей. Казав доньці: "Не переживай, вивчимо тебе". І їй обіцяв, і сину обіцяв. Він був одним цілим із дітьми. Син уже три роки без батька. Він виріс, став вищий за мене і дуже схожий на нього", — сказала Марина Корнійчук.