Герой України Павло Стрелюк: шлях воїна з Олевщини

Капітан Павло Стрелюк із Житомирщини став на захист України у 2022 році, командував взводом і ротою 81-ї окремої Слобожанської аеромобільної бригади. Загинув у січні 2026 року на Донеччині. Батьки та дружина розповіли про його життя, службу і пам’ять, яку зберігають після втрати.

Мати Героя України Світлана Стрелюк розповіла, що Павло Стрелюк на позивний “Казначей” спочатку командував взводом, згодом — ротою. Його підрозділ тримав оборону на Луганщині та Донеччині. Воїн загинув 12 січня 2026 року поблизу села Закітне Краматорського району Донецької області. Указом Президента України від 3 червня 2026 року № 472/2026 капітану Павлу Стрелюку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”, пише Суспільне.

Батьки загиблого військовослужбовця — Світлана та Анатолій Стрелюки — разом із його дружиною Катериною щодня приходять до Алеї пам’яті в Білокоровицькій громаді на Житомирщині. Мати воїна розповіла, що Павло народився у 1991 році в селищі Нові Білокоровичі. Згодом родина переїхала до села Білокоровичі. Окрім Павла, у сім’ї є молодша донька Юлія. За словами Світлани Стрелюк, син із дитинства був допитливим, у три роки знав алфавіт і прагнув справедливості.

“У три рочки він уже знав усі букви, писав. Я працювала в Будинку побуту, а він сидів на розкрійному столі й писав усі букви, які називала моя завідувачка. Вона дивувалася. Потім ми побудували будинок у селі й у 2000 році переїхали сюди жити. У школі він добре навчався, був активістом, брав участь у концертах і олімпіадах”, — розказала Світлана Стрелюк.

За словами Світлани, у 2013 році Павло закінчив Державний університет “Житомирська політехніка”. Навчався на військовій кафедрі та був офіцером запасу. Після навчання переїхав до Києва, де працював бухгалтером. Світлана розповіла, що її день починався і завершувався дзвінком від сина.

“Коли він поїхав від нас, не було такого дня, щоб зранку, поспішаючи на роботу, не зателефонував і не сказав: “Привіт”. У нього завжди було це слово — “привіт”, від якого ставало тепло на душі. Увечері повертався з роботи й знову телефонував: “Як ви? Привіт! Бережіть себе”. Зараз цього дуже не вистачає”, — сказала мати Героя.

Батько Павла, Анатолій Стрелюк, розповів, що син завжди допомагав родині по господарству.

“Наш Павлуша дуже нас любив, поважав і завжди допомагав. І по господарству, і в інших справах. У нас є невеликий китайський тракторець. Він допомагав із заготівлею сіна та польовими роботами”, — розказав Анатолій.

Зі слів Анатолія Стрелюка, після початку повномасштабного вторгнення Павло разом із батьком долучився до місцевої самооборони, а згодом отримав повістку.

“У березні він отримав повістку, пройшов військово-лікарську комісію, їздив до Києва. Уже чекав, коли його призвуть на службу”, — сказав батько військовослужбовця.

Світлана Стрелюк розповіла, що 11 вересня 2022 року її син став на захист України. За її словами, він ніколи не скаржився на труднощі служби.

“Він завжди писав: “Все добре, мамо, працюю”. Ніколи не говорив, що важко. Завжди повторював: “Усе добре, працюю, все буде добре”, — розказала мати Героя.

За словами дружини Павла Катерини Стрелюк, чоловік перебував на службі три роки і чотири місяці. Спочатку командував взводом, а після навчання за кордоном у серпні 2023 року став командиром роти. Його підрозділ обороняв позиції на Луганщині та Донеччині.

“Павло проходив службу в 81-й окремій Слобожанській аеромобільній бригаді. Завданням роти була оборона Луганщини, зокрема Білогорівки. Майже весь час служби він провів саме там, на Сіверському напрямку. Військовослужбовці перебували на позиціях дуже довго — іноді по пів року без ротації. Це був складний напрямок, оскільки противник постійно намагався витіснити українських військових із неокупованої частини Луганської області”, — сказала Катерина.

Катерина Стрелюк розповіла, з чоловіком знали одне одного з дитинства і прожили у шлюбі дев’ять років.

“Після того як Паша поїхав на службу, через кілька тижнів я дізналася, що вагітна. Згодом ми дізналися, що в нас буде син Григорій. За весь час служби Паша бачив його лише п’ять разів, бо дуже рідко приїжджав додому”, — розказала дружина Героя.

Зі слів Катерини, вона захоплюється патріотизмом і мужністю свого чоловіка.

“Мій чоловік загинув 12 січня 2026 року поблизу села Закітне Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання. До останнього залишався на позиції”, — сказала Катерина Стрелюк.

Дружина Героя розповіла, після загибелі чоловіка вона отримує повідомлення від його побратимів зі словами вдячності.

“Казали, що він часто приходив до військових в окопи, особливо під час важких штурмів. Це підтримувало бойовий дух. Він також допомагав евакуйовувати поранених. Під час складних виходів із позицій виводив людей і таким чином рятував їм життя”, — розказала Катерина.

Анатолій Стрелюк розповів, що вдома зберігаються маруновий берет сина, прапор 81-ї окремої Слобожанської аеромобільної бригади та його нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня, орден “За мужність” III ступеня, відзнака Міністерства оборони України “Хрест пошани”, відзнака “За зразкову службу” та відомча відзнака — вогнепальна зброя.

3 червня 2026 року Указом Президента України № 472/2026 капітану Павлу Стрелюку за мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України, посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

“Наш син ніколи не хизувався нагородами. Казав, що всьому свій час. Навіть у селі не знали, скільки нагород він має. Це ще не всі. Є також нагородна зброя — пістолет. У нас залишилися його особисті речі. Ми завжди будемо пишатися нашим сином. У серці залишилася рана. Так само, як і за всіма хлопцями, які тут поруч”, — сказав Анатолій Стрелюк.