Під час обміну 24 серпня з російського полону звільнили військового В'ячеслава "Кобру" Усенка з Малина 1976 року народження.

У полоні В'ячеслава тримали 2 роки і 8 місяців. Мама воїна Надія Усенко розповіла, що за цей час вони не отримували жодної звістки від сина і не знали, де росіяни його тримають. Після повернення воїн сказав мамі телефоном, що він вже в Україні, і тепер все добре, пише Суспільне.

Сказав, що це його обов'язок, і пішов добровольцем

Зі слів Надії Усенко, її син В'ячеслав свого часу закінчив школу і одне з малинських училищ. Відслужив строкову службу. Захоплювався технікою. До повномасштабної війни працював на різних підприємствах — переважно водієм, а також виконував фрезерувальні роботи.

"Слава дуже добра людина — він чуйний, уважний, завжди готовий прийти на допомогу. Що кому потрібно було — завжди відгукувався", — розповіла жінка.

На захист України В'ячеслав став на початку березня 2022 року. Про своє рішення чоловік сказав родині лише тоді, коли прийшов збиратися.

"Прийшов і сказав, що це його обов'язок. В мене два сини. Спочатку старший син пішов на війну, а в червні 2022 року пішов і молодший. Слава зразу був у 95 бригаді, а згодом вже у першій окремій бригаді спецпризначення імені Івана Богуна — гранатометне відділення протитанкового взводу. Спочатку вони були на Донеччині, в ті часи ми мали змогу зідзвонюватися з ним ледь не щодня. А 24 грудня 2022 року Слава і ще четверо його побратимів пішли на завдання і не повернулися. Сталося це на Луганщині — поблизу села Червонопопівка. Нас про це сповістили у той же день", — говорить мама звільненого воїна.

2 роки і 8 місяців невідомості

Надія Усенко розповідає, що через певний час після того, як їм повідомили, що В'ячеслав з побратимами не повернувся із завдання, родину сповістили, що він знайшовся, а потім сказали, що знову пропав.

"Про те, що їх взяли в полон, ми дізналися 11 січня 2023 року. Мій син розлучений — його дружина після розлучення повернулася на батьківщину в Росію. Саме вона 11 січня 2023 року подзвонила нам і сказала, що впізнала В'ячеслава. Їх там, певно, по телевізору показували чи щось таке. Ми тоді поїхали в поліцію — заявити, що маємо відомості про те, що син в полоні. Ми всюди були, всюди дзвонили, стукали у двері всіх організацій, які могли б нам допомогти у пошуках. Звістки від сина не було жодної. Жодних листів чи повідомлень від нього. І ми теж не знали, куди писати і де він може бути. Всі ці 2 роки і 8 місяців ми жили в невідомості, жили сподіванням", — говорить Надія.

Повернення з полону

Першим повідомлення від Коордштабу про обмін 24 серпня 2025 року отримав молодший брат В'ячеслава. Слідом за цим сповіщення прийшло і мамі воїна.

"Але це було лише повідомлення про обмін. Ми не знали, чи означає це, що цього разу обміняють і мого сина. На сам обмін їздила волонтерка з Малина, яка зайшла в автобус і запитала про те, хто з Малина. Мій син відізвався і представився. А о дев'ятій вечора він нам подзвонив. Ми від радості плакали — дуже було багато емоцій. Питала, як зі здоров'ям — сказав, що нормально. Я, звісно, сподіваюся, що це так, але, бачачи інші обміни і наших хлопців, думаю, що син просто не хоче, щоб я переживала. Ми намагалися впізнати його на фото, але так і не змогли — всі хлопці мають дуже схожий вигляд. Мене тішить, що, коли Слава подзвонив, голос у нього був бадьорий. Він сказав: "Мам, я вже в Україні. Все добре. Не переживай", — розповіла Надія Усенко.

Зі слів жінки, вони з нетерпінням очікують, коли зможуть нарешті побачитися з В'ячеславом. Наразі воїнів направили на проходження реабілітації.

"В нашій родині всі хлопці, і сестра в них я одна. Вони всі мені, як рідні, але Славік наш, він особливий — він дуже добрий, чутливий. Він майстер на всі руки, хороший брат і хороший друг. Він ніколи не відвертається і завжди допоможе — і словом, і працею", — сказала журналістам двоюрідна сестра В'ячеслава Усенка Ірина Каліновська.