Диво… у коробці з-під бананів
Як у селі Грозине Коростенської громади дика козуля стала членом родини написала у Facebook Світлана Барановська.
1 липня 2022 рік. Цього сонячного літнього ранку сім’я Наталії Нестерчук і Юрія Митричка із Грозиного Коростенської громади вирішила поїхати в ліс по ягоди, не здогадуючись про те, що додому подружжя повернеться не лише із чорницею. Пані Наталія розповідає, що того дня серед горизонту помітила щось геть маленьке, думала кошеня. І так шкода стало… Хто ж насмілився вивезти малечу у ліс?.. Як виявилось, ніхто: серед галявини клубочком лежало дике козеня. Тварина була ледь живою від виснаження. Лікарі казали, що вона ще навіть молоко не пробувала. Що саме сталося і як козуля опинилася сама серед лісу – невідомо, можливо, вона загубилася, чи матір козулі убили мисливці. Та незмінним залишається те, що дитинча повільно вмирало від голоду.
– Я взагалі дуже сильно люблю тварин,–розповідає Наталія Нестерчук. – Спочатку були думки залишити її в лісі. Що, як мати повернеться?.. Та рідні переконали забрати козулю додому, бо крихітка була геть квола, і я б не пробачила собі її смерть.
Знайду довго ставили на ніжки: ветеринарна клініка, лікарі, багато нової інформації й досвіду… Живе подружжя у селі Грозине, тому лікаря довелось шукати у Коростені. Їм розповіли, як саме вилікувати і виходити дитинча, бо жінка і чоловік нічого не знали нічого про диких кіз. Це вже згодом прочитали все, що тільки можна про козуль.
Дику козу назвали Соня. Юрій Митричко поділився власними спогадами про те, як у нього у дитинстві теж була коза Соня, тож вибір імені був очевидним. Спочатку було досить важко: тваринка була дуже маленька, важила 600 грам, при нормі мінімум кілограм, тож поміщалася у коробку з-під бананів, носик був з’їжджений мурахами, очі теж постраждали. Пройшов час і все вилікувалось: якщо проводиш пальчиком, то око реагує, тільки задня ніжка трішки пошкоджена.
Зараз Соня вже геть доросла, а з того липневого ранку пройшло вже 8 місяців. Родина Наталії та Юрія дуже прикипіла до неї, справжній член сім’ї. Та чим дорослішою стає Соня, тим більше вони усвідомлюють, що їй потрібна воля – незабаром козулю заберуть у лісовий заказник Межиріччя, розташований на території Коростенського району.
– Ви не уявляєте, яка Соня розумна! Ми досі дивуємося з її нюху і слуху, – каже Наталія. –Знає, що у хаті повинно бути двоє людей. Буває пройдеться, провірить чи всі є, і лягає назад на диван. Нюх теж чудовий: як хтось приходить до нас, відчує, і у хату вже назад не зайде, поки не зникне незнайомий запах. Була ситуація зимою, коли діти приїжджали, то Соня на вулиці була, тоді ще такий дощ був. Я виходила серед ночі до неї, але до хати козуля і близько не підходила, навіть як діти поїхали, ми її цілий день заманювали, а вона не хоче, і все.
Соня має двох господарів, але більше прив’язана все ж до Наталії. – Поїхала жінка якось на базар, – згадує Юрій, і додає: –дивлюсь на козулю, вона ж геть голодна. Нагрів молоко, ще маленькою була, пробував погодувати, не бере, і все. Тільки приїхала Наталія, дає те саме молоко – п’є. Схожа ситуація була ще з картоплею, поки жінка не потерла своїми руками, Соня навіть не думала їсти.
Кожну ніч Наталія провела поряд з Сонею, адже та їсть два рази за ніч. Жінці постійно доводилось прокидатися, щоб нарізати їжу і тоді знову лягати. Коли тваринка була ще малечею, то годували взагалі через кожні 3 години, відпоювали коров’ячим молоком із пляшечки. Ще й потрібно було постійно діставати з корзини, бо сама не вилазила. Зараз у козулі є власний диван, але ділити його необхідно з двома котиками.
Соня досить вередлива кізочка. Ох і натерпілося подружжя, але віддавати все рівно сумно. Як-не-як, постійно була поруч…
– У хаті Соня гірше собаки, – згадує жінка. – Усе погризла, що тільки можна: шпалери, журнали, гірлянду, зарядне до мого телефону. Доводилось усе ховати, але Соня знаходила. Одного разу чоловік приніс журнали, я й помітила, що вона гризе один, забрала. Приходжу через деякий час, знову щось хрумкає. Як виявилось, вона бачила куди чоловік їх поклав і отак по-одному витягувала. Оце тільки кудись заходила, згризала все, бо до 8 місяців у них зуби ростуть.
Згадуючи ті безсонні ночі й згризані речі у будинку, родина тільки посміхається, образ на Соню не тримає. Розповідають, що хорошенька вона: і оближе, як дрова рубаєш, і по снігу з нею можна побігати – від господарів ніколи далеко не відходить. Одного разу тільки Юрію довелося по селищі козулю ловити, щоб ніякі собаки не встигли раніше, то потім вже і паркан вищий зробили.
Скільки разів в селі не пропонували зготувати шашлик з Соні – не злічити. Усі казали зарізати, а вони навпаки годували. Сіно Соня не сильно полюбляє, тільки мішок за всю зиму з’їла. Ласує сирою картоплею, кукурудзою, пшеницею, осінню від грибів відірвати не можна було, та й по всьому селі довелось обірвати листя троянд та квітів, засушували. Вареного нічого не їсть.
«Соню, поки ноги не витреш, у хату не зайдеш»...
Більше пані Наталія не промовить таких слів після прогулянки козулі на подвір’ї, адже з дня на день її заберуть у Межиріччя.
– Розумію, що у дикій природі вона сама не зможе: занадто ляклива, – сумно продовжує свою розповідь жінка. – Це ж я сама і обдзвонила всі зоопарки, а потім увесь вечір плакала. Кажу собі, що буде Соні там ліпше і комфортніше, але сльози так і навертаються. Та й приїжджати ми ж зможемо і будемо, але це вже не те…
Ось так, не дивлячись на всі ті ночі і важкі випробування у прилаштуванні дикої кози у звичайному будинку села Грозине, Соня зуміла стати невід’ємним членом родини і справжньою розрадою для Наталії та Юрія. У їхніх спогадах залишаться лише найяскравіші моменти, а на телефоні найефектніші фотознімки й відео.
Сподіваюсь, що Соня звикне до нового місця проживання і пам’ятатиме про свою родину, яка дала їй друге життя.
Валерія Барановська
ДОПОМОГТИ НАШІЙ РЕДАКЦІЇ ФІНАНСОВО: "Підтримай КОРОСТЕНЬ today".