Особливі діти по-особливому проживають війну. Антон М’ясников її не чує…
Антон не чув вибухів від авіаударів, яких завдавав ворог по його рідному Коростеню. Адже хлопець втратив слух ще від народження. Але на власні очі бачив, як його дім, у якому пройшло дитинство, здригався від ракет, що вибухали неподалік. Його стіни рухалися, наче живі. Страх пронизував сковане дитячим церебральним паралічем тіло хлопця…
У Коростені розбомбили стратегічно важливі об’єкти, залізничне депо, нафтобазу тощо. У Коростенському районі висадився російський десант. Чимало сіл цієї місцевості, на жаль, опинилося під контролем рашистів. Нині всі вони звільнені.
…Хлопець народився здоровим. Однак переніс гемолітичну хворобу новонароджених у результаті конфлікту за резус-фактором у батьків з білірубіном в 730 одиниць. Лікарі вражено казали, що це показники мертвої людини. Він вижив, але внаслідок цього має інвалідність – ідеться про втрату слуху та церебральний параліч. Батьки присвятили все життя, аби поставити сина на ноги. І їм це вдалося.
…Війна застала його в Березівському навчально-реабілітаційному центрі. Антон М’ясников навчається там у дев’ятому класі. Під час сирен йому важко спускатися в підвал…
Вже понад місяць хлопець із сім’єю живе в Рівному. Мав можливість поїхати з онкохворою тіткою, котра потребує реабілітації після хіміотерапії, до Італії. Але залишився у нас. Тут мир. Та й спілкування з глухонімими він цінує понад усе.
Усміхнений та комунікабельний, життєлюбний шістнадцятирічний хлопець спілкується жестовою мовою. Коли ж розмова заходить про тата (а його не стало три роки тому, бо помер від інфаркту), з яким у нього були прекрасні стосунки та улюблене заняття – переписування текстів Святого Письма – говорить словами. Протяжно, голосно.
До війни Антон збирав металобрухт. Здавав його до приймальних пунктів та отримував за це кошти. Невеликі, але власноруч зароблені. За них купував мамі та бабусі подарунки, продукти до новорічного столу, ялинкові іграшки. Це йому приносило стільки задоволення! Антонові улюблені родинні свята – Новий рік та дні народження. Готується до них по-особливому. І чекає із трепетом. Продумує меню, сервірування столу, прикраси для зеленої новорічної красуні. Домашній затишок – це його все!
Після здобуття Україною перемоги хлопець мріє багато працювати та заробити свій перший мільйон, щоб побудувати будинок для власної сім’ї.
Оскільки дрібну моторику не зміг розвинути, то й творчістю Антон не має можливості займатися. Але залюбки рубає дрова, складає їх на ґанку. Працює в саду, обрізає гілки. Вже опанував лобзика, сокиру, «болгарку», електропилку, а ще вміє кататися на триколісному велосипеді. От саме про такого триколісного помічника, виготовленого спеціально для підлітків, хворих на ДЦП, Антон і мріє. До війни він коштував шість із половиною тисяч гривень. Наразі його вартість невідома, але прагнення мати триколісного товариша, з яким можна було б подорожувати, досі залишається в силі.
Сім’я Антона повертається додому, щоб відсвяткувати Великдень разом. А там – і Великий День Перемоги України.
Олена МЕДВЕДЄВА, газета "Сім днів"
ДОПОМОГТИ НАШІЙ РЕДАКЦІЇ ФІНАНСОВО: "Підтримай КОРОСТЕНЬ today".
Слідкуйте за подіями в місті та Україні разом з КОРОСТЕНЬ TODAY! Підписуйтесь на наш Telegram-канал: https://t.me/korostentoday
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вісім сценаріїв. Як може закінчитися війна Росії проти України".